11/22/63

Так, підтвердила вона, коли Рекреаційний центр іще діяв, це було гарне місце для діток. Дуже зручно було мати поблизу таке місце, куди вони могли піти після школи і гасати там досхочу. Ігровий і баскетбольний майданчики їй видно було з кухонного вікна, і дуже сумно бачити, що там тепер порожньо. Вона сказала, що, на її думку, Центр було закрито через бюджетні скорочення, але те, як метнулися в неї очі, як вона підібгала губи, підказало мені дещо інше: заклад було закрито під час того періоду вбивств і зникнень дітей. Бюджетні причини могли відігравати якусь роль, але другорядну.

Я їй подякував і вручив одну з моїх нещодавно видрукуваних бізнес-карток. Вона її взяла, розсіяно мені посміхнулась і причинила двері. Тихенько їх закрила, не затріснула, але я почув з-за них брязк і зрозумів, що вона замкнулась на ланцюжок.

Я гадав, що той Центр, хоч він мені й не вельми подобався, може прислужитися, коли настане Гелловін. Якихось особливих проблем з проникненням усередину я не очікував, а з котрогось з його фасадних вікон певне відкривався гарний вид на вулицю. Даннінг прибуде не пішки, а радше за все машиною, але ж я її впізнаю. Згідно з твором Гаррі, це буде після настання темряви, але на вулиці є ліхтарі.

Звісно, така виднота обосічна. Якщо він не буде цілком зациклений на тому, що збирається зробити, Даннінг майже напевне побачить мене, коли я до нього бігтиму. Я маю револьвер, але той вбивчо точний лише до п’ятнадцяти ярдів. Мені треба підібратись до нього ще ближче, перш ніж я наважусь на постріл, бо під ніч Гелловіну по Кошут-стрит безсумнівно тинятиметься повно крихітних привидів та гоблінів. До того ж я не можу залишатись у засідці, чекаючи, поки він увійде в будинок, бо, згідно з твором, відлучений від сім’ї містер Даннінг береться там зразу за свою справу. На той час, коли Гаррі виходить з туалету, там уже всі лежать на підлозі і всі вони, окрім Еллен, уже мертві. Якщо я зволікатиму, мене може чекати те саме видовище, яке побачив Гаррі: мозок його матері на оббивці дивана.

Не заради того я промандрував більш ніж крізь півстоліття, щоб урятувати лиш одного з них. А що, як він побачить мене, коли я бігтиму? Я буду з револьвером, він з молотком — можливо, викраденим з шухляди з інструментами у тому готелику, де він винаймає квартиру. Якщо він побіжить на мене, це добре. Я буду, мов той клоун на родео, що відволікає бика. Я дурнувато скакатиму й галасуватиму, поки він достатньо не наблизиться, а тоді всаджу йому парочку зарядів у груди.

Припускаючи, що я буду в змозі натиснути на гачок, тобто.

І припускаючи, що револьвер не підведе. Я з нього стріляв для перевірки у гравійному кар’єрі за містом, і він здався мені цілком годящим… але ж минуле таке опірне.

Воно не бажає змінюватись.

4

У процесі подальших міркувань я додумався, що може знайтися навіть краще місце для моєї гелловінської засідки. Трохи везіння мені потрібно, але, либонь, не так вже й багато. «Бачить Бог, нерухомості повно на продаж у цих місцях»,

— сказав бармен Фред Тумі у перший мій вечір у Деррі. Мої розвідки це лише підтвердили. Невдовзі після серії тих убивств (і після великого потопу 1957 року, не забуваймо також про це), схоже, півміста було виставлено на продаж. У якомусь більш дружелюбному містечку такому потенційному покупцеві, як я, либонь, уже вручили б ключ від міста й подарували розгульний вікенд з Міс Деррі.

Одну вулицю я поки ще не встиг розвідати — Ваймор-лейн, яка пролягала за квартал від Кошут-стрит. Це означало, що задні двори тамтешніх садиб мусять стикатися з задніми дворами тих, фасади яких дивляться на вулицю Кошута. Перевірити було неважко.

Дім на Ваймор-лейн під номером 206, котрий стояв прямо проти того, де жили Даннінги, виявився заселеним, а от сусідній ліворуч, № 202, був схожий на пусту молитву того, хто залишився без відповіді. Свіжа сіра фарба, новенький ґонт, проте віконниці зачинені наглухо. На недавно заметеному моріжку стояв жовто-зелений щиток з оголошенням, які мені вже не раз траплялись на очі по всьому місту: ПРОДАЄТЬСЯ СПЕЦІАЛІСТАМИ З ЖИТЛОВОЇ НЕРУХОМОСТІ ДЕРРІ. Оголошення запрошувало мене звернутися до спеціаліста Кіфа Гейні, щоб обговорити умови продажу в кредит. Я такого наміру не мав, але заїхав своїм «Санлайнером» на свіжозаасфальтовану доріжку (хтось дуже старався продати цю садибу) і пішов на заднє подвір’я з високо піднятою головою, плечі розправлені, поважний, як чорт мене забирай. Я відкрив для себе багато чого, досліджуючи моє нове довкілля, і одним з моїх відкриттів було те, що, якщо ти десь поводишся так, ніби маєш там повне право перебувати, всі вважають, що так воно й є.