'Акванавти', або 'Золота жила' (на украинском языке)

- Спасибi за пiдказку, тiльки, менi здається, ми обiйдемося i без мiлiцiї. Тут хулiганiв нема, нiхто порядку не нарушує. I взагалi вас сюди не запрошували! - ледь стримував себе Микита Єгорович, оскiльки не чекав такого повороту справи. Передчуття йому пiдказувало, що воювати з цими дядьками складно. На їхньому боцi закони i всiлякi iнструкцiї, а як їх повернути собi на користь, вони знають. Дивувало й те, як швидко вони пронюхали. Кажуть, земля слухом повниться, але почути можна лише кимсь промовлене...

- Можете не сумнiватись. Ми вже в такому дiлi перевiренi. Он той сейф знайшли i здали. I зараз ми думали подивитися, що в ньому. При свiдках, звичайно, i здати куди слiд, - мовив Микита Єгорович.

- Так ми i є "куди слiд", - пiдказав Кемеровський i засмiявся. - Чи показати документи? Товариш Золотушний, ви готовi? - запитав вiн, не повертаючи голови.

З-за його спини вийшов невеличкий, гостроносий в окулярах сивенький чоловiк з облупленою металевою скринькою. Опустив її на траву i, поправивши окуляри, став оглядати сейф. Задля чогось обiйшов навколо нього й опустився навпочiпки бiля замка. Щось слухав, нюхав, заглядав у отвiр, прочистивши його цвяхом. Тодi розкрив скриньку й дiстав ручну дрель. Просвердлив дiрку у замку неподалiк вiд отвору для ключа, встромив туди швайку з загнутим кiнцем. Щось клацнуло. Тодi вiн дiстав "фомку", пiдважив дверцята. Ще одне зусилля, i вiн вiдкрив їх, поставив вертикально. Далi не пускала чи то iржа, чи, може, вони взагалi не вiдкидалися до кiнця.

Не змовляючись, гостi кинулися до сейфа. Першим нахилився фiнiнспектор. Витяг пачку грошей, переперезаний банкiвськими стрiчками.

Сейф щiльно був набитий червоними тридцятками. Фiнансист висмикнув по купюрi й роздав тим, хто його оточував, промовляючи:

- Якi грошi були колись! А зараз нiкому не потрiбнi папiрцi. Виходить, що цього разу ви, як-то кажуть, дали маху! Хоча... - i почав викидати грошi на траву. Вiн не помилився, пiд грошима були невеличкi плескатi коробочки темного кольору. Взяв одну з них i пiдняв кришку. На чорному оксамитi лежав блискучий ланцюжок i медальйон. Двома пальцями пiдняв ланцюжок i мовив зi знанням справи:

- На сучаснi грошi - це бiля трьох тисяч!

- Невже? - здивувався мiлiцiонер.

- По-перше, саме золото дещо коштує, а по-друге, тут же камiнчик... ви бачите, як виграє синiм, а сам нiбито бiлий, прозорий. Дiамант чистої води! Так, товаришi члени комiсiї, - звернувся Комаровський до тих, що з ним приїхали. - Влаштовуйтесь, хто як може. Ось тут при свiдках будемо складати акта. Стiльчик знайдеться?

Володя метнувся до сарайчика i принiс табуретку.

- Прошу, - сказав фiнiнспектор, всадовлюючи на табурет молодика з папкою, свого пiдлеглого. - Iван Iллiч, принеси сюди саквояж. Ми ж не повеземо у мiсто з сейфом. Складемо туди...

А коли закiнчили складати акта й переписувати все, що було в сейфi, Микита Єгорович, нiби мiж iншим запитав:

- I скiльки це в цiлому? Я маю на увазi грошi? На яку суму тут?

- Я вам не можу сказати точно, - почав було iнспектор, та його якось сердито перебив Микита Єгорович.

- Приблизно!

- Ну, якщо приблизно, - тягнув слова iнспектор. - Виходить сума, заради якої варто було якщо не висушити озеро, то обмацати все дно... Точнiше буде вiдомо потiм. А нащо вам знати?

- Привiт! - вигукнув Микита Єгорович. - Як це нащо? Ми пiвлiта бовталися у водi, шукали все це. Знайшли, здаємо державi, а в нас питають "нащо?" Ви киньте такi собi жарти! Ми маємо право на проценти вiд знайденого.

- Але ж ви не здаєте, ми забираємо...

- Хто вас сюди запрошував? - вже почав нервувати Микита Єгорович. - Ми не злодiї якiсь, ми перший сейф здали i другий повезли б. I розкрили б при людях! Нащо ж ви з рук вириваєте? Та й не в мене, а ось у дiтей...

- Це ви правильно пiдмiтили. Процент вам справдi якийсь належить, але його доведеться здати в дитячий фонд. Так тепер заведено. Ви знаєте, що є такий фонд?

- Менi знати не обов'язково! Ось у них питайте? Шановнi хлоп'ята, ви знаєте, що у нас у державi є дитячий фонд? Ви якось на собi його дiяльнiсть вiдчули?

Хлопцi переглянулися, знизали плечима.

- Так ось, нiкуди ми здавати нiчого не будемо. У нас свiй дитячий фонд. Чи оце не дiти? А тi, хто у фондi, мусили б мати сором i не вiдбирати в дiтей пiд маркою фонду!..

- Як це не вiдбирати? - обурився гiсть.

- А так! Он у Донецьку школярi знайшли скарб. Так його подiлили мiж державою i дитячим фондом. А дiти залишилися, як-то кажуть, з носом! Той, що випрошує милостиню - старець, а той, хто вiднiмає її, називається бандитом! Дiти не знають, куди пiшли тi коштовностi. Може, на зарплату та на премiї дорослим дядям, якi органiзували фонд, щоб мати собi тепле мiсце. Зараз вже стiльки розвелося тих фондiв, що волосся на головi не вистачить!.. Ми на таке не пiдемо! Це наш колектив. Ми проголосуємо i результат вам скажемо. Ми не будемо купувати на цi грошi джинси, хоча декому з нас вони б не завадили. Ми збираємо кошти на будiвництво батискафа! Ось для чого iснує наш фонд. Ось для цього ми працюємо, заробляємо грошi i приносимо користь людям.