'Акванавти', або 'Золота жила' (на украинском языке)

- А я оце думаю, як же в нас люблять начальство! Ти чуєш мене? Ти тiльки послухай, що я чув! Тому начальнику привозили всякого харчу i питва стiльки, що й зараз ще є! Вже два роки минуло! Кажуть, що хлоп'яки пiрнають пiд кручею в озеро й добувають з муляки пляшки шампанського та коньяки! Ото прямо ящиками опускали у воду, там б'є джерело холодне з-пiд кручi, там вони холодненькi були влiтку i взимку. При однiй температурi. Стiльки навозили, що й зараз ще є...

- Дiду, а ви можете хоча б приблизно показати те мiсце, де ви потопили другу скриню чи сейф?

- Мабуть. Тiльки бiс його знає. Воно ж все позаростало, не впiзнати. Я вже ходив там з вудками. Нiбито воно й не воно. Верби у вiйну на топку позрубували, наросли новi дерева. Та вже якось буде. Без човна не обiйтись. Я вже приглянув в одному дворi, лежить пiд повiткою розсихається. Чоловiк помер, а жiнцi вiн на бiса.

- А там, кажете, пiонерський табiр?

- Вже друге лiто.

- Ви ходити можете?

- Так, по двору...

- Одягайтесь. Швиденько!

- Та чого така нетерплячка, я сорок рокiв чекав...

- Вважайте, що дочекалися! Нiчого думати. Вудки у вас є. Пiдемо шукати хорошi мiсця для риболовлi.

- Та ноги в мене клятi, не дуже надiйнi...

- Ви ж не самi. На плечах принесу! Тут по дорозi хтось пiдкине, а там потихеньку, поспiшати не будемо. Я мушу сьогоднi ж провести рекогносцировку i виробити план. Час лине, а там, дивись, ще заявиться ваш Милован!

4. БЕЗ ПОМIЧНИКIВ НЕ ОБIЙТИСЬ

Кажуть: гуртом можна й батька бити. Аби тiльки знати за що. Це жарт, та головне тут не "батько", а "гуртом". До такого висновку дiйшов Микита, поплававши на човнi по холодному озерi. Вiн повiсив на капроновий шнур молоток без ручки i, опускаючи його на дно, розраховував металом натрапити на метал, а вже тодi, встановивши мiсце сейфа, залишити буйок i ламати голову над вирiшенням другого питання. Змарнувавши день, Микита зрозумiв, що це не той шлях. Вiн подумав увiйти в контакт з пiонерським табором.

Так у таборi "Металiст" з'явився новий вихователь Микита Єгорович Сорокалiт. Вiн увесь час проводив на озерi, навчаючи вiдпочиваючих користуватися ластами, пiрнати пiд воду й триматися там якомога довше. Як виявилося, дiд Захарiй мав рацiю, розповiдаючи про коньяки та шампанське. Справдi, сам вихователь на глибинi двох метрiв пiд кручею в намулi виловив пляшку шампанського i двi банки "шпротiв". А хлоп'яки дiстали кiлька невеличких пляшок "пепсi-коли". Видно, начальник, що тут вiдпочивав, був уже одною ногою чи, може, обома в тому комунiзмi, який обiцяв людям i який його тримав у доброму тiлi.

Не лише комарi не давали спати Микитi Сорокалiту, а й думки. Ламав голову, як знайти скарби, адже вони тут, нiхто їх не виймав. Коли б не така муляка. Мабуть, засмоктало так, що нiяким молотком не дiстанеш. А шкурка вичинки варта. Правий дiд Захарiй, коли б у сейфi не було чогось коштовного, завiдуючий бази так не побивався б, не ховав би вiд фашистiв i взагалi вiд людей. Дiстати другий сейф вiн не наважувався, бо... ясне дiло. До озера не було доступу простим смертним.

Що ж робити?

Навiть увi снi Микита бовтався у муляцi, розгрiбав i чманiв без повiтря. Одне слово, намул став його ворогом на все життя.

Для обслiдування дна потрiбен батискаф.

Iще чого! Може, викликати водолазiв? Тодi вся затiя нiчого не варта. Той, хто знайде скарб, той його й забере, а ти залишишся з носом. I без серйозної пiдготовки i обладнання нiчого не вдiєш. Намислив справдi робити саморобний батискаф з допомогою юнакiв, але цей задум розвалився вщент ще до його втiлення. Справа в тiм, що перша черга вiдпочиваючих збиралася додому, а через два-три днi мала заїхати нова. Що серйозне можна заробити з такою тимчасовою публiкою?

Обставини примусили Микиту Сорокалiта роззирнутися навколо. Обдивився все i що ж побачив? Пiд горою на протилежному березi озера в садочках десятки, та де там, сотнi хаток з балкончиками i верандами, з розмальованими причiлками i кольоровими парканчиками. То дачi городян. Звичайно, що там є така ж публiка, як тут у таборi, звичайно, що той контингент бiльш постiйний, люди там живуть все лiто.

Щоб познайомитися з хлопчаками-дачниками, з усiма разом, Микита вирiшив створити свою дитячу футбольну команду й викликати на змагання команду дачникiв.

Як тiльки поселилася нова змiна, вихователь Сорокалiт розпочав свою затiю. Футбол - це така гра, проти якої не встоїть навiть запрограмований музикант чи вдумливий очкарик. Тому-то на галявинi мiж наметами i лiсом юрмилися хлоп'яки, виполюючи бур'ян, розрiвнюючи майбутнє поле, зрiзаючи горбочки й купини й засипаючи та забиваючи дерном ямки. Сам Микита Єгорович, дiставши у мiстi старi волейбольнi сiтки, зшивав їх до купи, готуючи для футбольних ворiт.

Було створено двi команди з бажаючих. Одна з них носила пiсок вiд озера й посипала мiсця бiля ворiт, а друга розмiчала й посипала попiльнухою межi штрафного майданчика, воротарського i центра поля. Коли люди в чомусь зацiкавленi, їх пiдганяти не треба. Головне зацiкавити. Микита це зрозумiв давно, а зараз лише спостерiгав за роботою.