Байки

Орлу схотілось попоїсти;Піднявсь угору птичий царІ вгледів відтіля, що край ставка овчарОнучі прати мусив сісти,Отара ж попаски попхалась навмання.Орлу се по нутру; зложивши моцні крила,Опукою згори - аж вітром зашуміло -Орел ушкварив на Ягня,Підняв його і геть потеребив за гору.І треба ж, що на сюю поруПило біля ставка дурне Вороненя.

Страх полюбилося йому цареве діло,І думає: «Чому ж сього я не зроблю?Да не Ягня, а барана вхоплю».Дивлюсь - воно угору полетілоДа й пуць на шию барануІ, кігті вплутавши йому у вовну білу,Смикнулося нести, да ба! вага не в силу:Баран важенький і Орлу.Воно вже стямилось, мерщій би полетіло,Так із шерсті не виплутає ніг.Дурне моталося, поки овчар прибіг

І, гарненько йому обскубши крила,На іграшку дитині дав.Мабуть, Господь так світ создав,Що менший там не втне, де більший геть-то зможе,Що дядькові пройшло, ти не роби, небоже,Щоб крилець хто не обчухрав!

ЗЛИЙ КІНЬ

Учора мій сусід купив собі КоняІз табуна, татарського, презлого,Такого жвавого, такого вже баского!

Дивлюсь: сусід і вся його сім’яУздечки не напнуть на його.Сусід сусідів кликать ставІ могорич пообіщав,Щоб тільки помогли йому Коня упорать.Народ зійшовсь та гук такий підняв,Мов цілину п’ять плугів орють.А Кінь жахається да рже,На дибки спиниться да гривою мотає,То піде бокаса, то б’ється і кусає.Котрий сміліший був, то вже

Од Коника тікає.Прийшлось сусідові, мовляв, хоть сядь да й плач.Аж дивляться, іде Петро Деркач -Розумний чоловік і в конях силу знає,-Іде і здалеку чуприною киває.Прийшов - і ввесь базар нікчемний розігнав,І сміло до Коня побрався потихеньку,Все свистячи, повагом, помаленьку,Все гладив, подивлюсь - уже і загнуздав.Пани! чи чули, як Деркач коня поймав?

МІРОШНИК