Джон Барт

Баришник дур-зіллям

Перекладено за виданням:

Barth, John. The Sot-Weed Factor.

New York: A Bantam Book / published

by arrangement with

Doubleday & Company, 1969.

Переклад з англійської: Максим Нестелєєв, Віталій Осика

Редагування: Ніка Чулаєвська

Коректура: Ірина Ніколайчук

Дизайн і верстка: Ірина Мамаєва

Барт Джон

Баришник дур-зіллям / Джон Барт; пер. з англ. Максима Нестелєєва і Віталія Осики. — К.: Темпора, 2022. — 1024 с.

ISBN 978-617-569-575-3

ISBN 978-617-569-575-3

Copyright © 1960, John Barth

All rights reserved

© Максим Нестелєєв, Віталій Осика, переклад, 2022

© Темпора, 2022

Частина І:

Доленосне парі

1

Поета представлено та вирізнено з-поміж друзів

В останні роки сімнадцятого століття серед вертигузів і блазнів — сталих гостей лондонських кав'ярень — можна було помітити цибатого, схожого на обапіл незграбу на ім'я Ебенезер Кук, чолов'ягу більш амбітного, аніж талановитого, а втім, більш талановитого, аніж розважливого, який подібно до своїх друзяк-шалапутів, кожен з яких, як то вважалося, мав би навчатися в Оксфорді або Кембриджі, знайшов у звуках Рідної Англійської радше розвагу для себе, аніж предмет для наполегливої праці, тож замість засісти за науку він, опанувавши навички віршомаза, видобув на-гора стоси писаних на тогочасний штиб поезійок, що аж кишіли Юнонами та Юпітерами, бряжчали деренчливими римами та рясніли такими натягнутими, мов струни, порівняннями, що вони ледь не лускали.

Поетом Ебенезер був ані кращим, ані згіршим від своїх товаришів, жоден з яких по собі нічого шляхетнішого за власних нащадків не залишив; проте були чотири речі, які відрізняли його від решти. По-перше, його вид: світловолосий і світлоокий, кістлявий, з худим і видовженим обличчям, він стояв — ба ні, звисав — під кутом з висоти десь 11 п'ядей[1]. Вбрання на ньому було з гарного сукна та ладно зшите, проте тріпалося на кістяку, немов на довгих реях вітрилля, що втрачає вітер. Така собі людина-журавель — худі кінцівки та гострий дзьоб, — він рухався й сидів із розбовтаною рівновагою; кожна його поза була на диво незграбна, а кожен рух руками був ніби оберт млина, тож, жестикулюючи, він, здавалося, ледь не бився. До того між рисами його обличчя, яке завжди мало вираз певної занепокоєності, неначе був якийсь розлад: журавлиний ніс, чоло вовкодава, гостре підборіддя, запалі щоки, світло-блакитні очі, біляві випуклі брови — усе це, здавалося, постійно мало на думці щось своє, чинило, як йому заманеться і набувало дивних положень, які доволі часто не мали нічого спільного з тим, що можна було б узяти за настрій їхнього власника. Але й ці утворення тривали недовго, бо ж риси його обличчя, мов ті невгамовні дикі качки, ледве встигали всістися, як — ха! — вже сполохані — ф'ють! — стріпонули крилами, й ніхто не в змозі був сказати, що ж насправді за ними криється.

По-друге, його вік: тоді як більшості його спільників ледве минуло двадцять років, Ебенезерові на початку цієї розповіді було вже близько тридцяти, однак не можна сказати, щоб він був бодай на крихту розумніший од решти, і не мав про запас зайвих шести-семи років як виправдання.

По-третє, його походження: Ебенезер народився в Америці, однак не бачив місця свого народження, відколи в ранньому дитинстві його залишив. Його батько, Ендрю Кук II з парафії Сент-Джайлза у Філдсі, графство Міддлсекс — старий гріховода, червонопикий, сивострижений, огрядно-задиханий, із проникливим поглядом і всохлою рукою — провів свою молодість, як і перед тим його батько, у Меріленді, агентом англійського промисловця, і, бувши метким на око щодо товарів і ще меткішим щодо людей, він до тридцяти років приточив до маєтку Куків десь тисячу акрів угідь — доброго лісу й орної землі, що на березі річки Чоптанк. Місцина, де лежала ця земля, мала назву Мис Кука, а невеличка, збудована там садиба, — Молден. Одружився він досить пізно, зачав близнюків — Ебенезера та його сестру Анну, чия мати (немов модло, за яким їх відливали, не витримало непомірної ваги й луснуло) померла під час пологів. Коли близнюкам було лише чотири роки, Ендрю повернувся до Англії, доручивши порядкувати в Молдені управителю, а сам зайнявся торгівлею, посилаючи на плантації вже власних агентів-баришників. Справи його процвітали, тож діти були добре забезпечені.