Бои Хмельницького

Розглядаючи першу фазу бою під Корсунем, слід відмітити, що Хмельницький правильно розташував своє військо і мав намір обійти поляків з обох сторін. Якби татари були наспіли на час, обхоплення було б повне, з обох сторін. Без татар Хмельницький маскував лише обхід відсторони Корсуня, а зате висунув сильне ліве крило кліщів здовж річки і поза нею. Це вказує на те, що гетьман, мабуть, сподівався відступу поляків на захід, але не знав ще, яким шляхом відбуватиметься польський відворот. На всякий випадок частина лівого українського крила перейшла Рось і зайняла найближчу околицю. І щолиш коли Хмельницький розвідав, що поляки вибрали шлях почерез ліс, - головні сили лівого крила враз із частиною артилерії спішно зайняли позиції в Гороховій Діброві і там укріпилися.

У випадку, якщо б поляки були рішилися на бій, то й тоді сильне ліве крило для Хмельницького було дуже корисне. Польський табір був нахилений до сходу, себто в сторону Корсуня, отже все бойове наставлення поляків було звернене в цьому напрямі. Уже наступ Хмельницького від півдня був для польського табору невигідний. Яканебудь же ж акція від заходу ставала просто загрозливою тим більше, що західня сторона польського табору, як найбезпечніша, була слабо боронена. Уже першого дня поляки вели себе дефензивно супроти захвачення коней козаками, яке й відбулося саме від західньої сторони. Поляки настільки не сподівалися козацької акції з того боку, що таборові навіть не дали звідти будь-якої охорони.

Зручний маневр, у висліді якого Хмельницький знищив козацькою піхотою польські кінні хоругви, вирішив першу фазу бою. Охоплення польського табору з боків - спричинило остаточну загибіль польського війська.

Коли вістка про висліди бою наспіла до Варшави, поляки почали готовити нові відділи та зосереджувати їх біля Глинян.

Хмельницький же ж з Білої Церкви розіслав розвідувачів, що мали розглянути дальші приготування поляків до війни: "Шпигів розіслав Хмельницький, казав глядіти, яка наша готовість, скільки війська в полі і де воно збирається, та щоб все про себе давали йому знати".

Татари відійшли на Лівобережжя й на Буджак з тим, що Хмельницький заборонив брати ясир з людей "грецької віри". Часом лише "потайки вели з собою українця", - записує тогочасний очевидець.

Після бою 12-го червня Хмельницький пише до Заславського: "Не дай Боже, коли б ще з якого боку на нас який наступ мав бути. Богом свідчуся, що напевно ще гірше комусь дісталося б".

Лист закінчується словами: "до ласк королівських з униженими послугами нашими якнайпильніше віддаємося".

Дальші "послуги" великого гетьмана не дали на себе довго ждати. Це Пилявці, Львів і Замістя.

БІЙ ПІД ПИЛЯВЦЯМИ

(20-го - 23-го вересня 1648 р.)

"А ми тую червону калину піднімемо, а ми тую славну Україну, гей, гей, розвеселимо".

(Козацька пісня, складена після Пилявецького бою 1648 р.)

Після корсунського бою Хмельницький рішився на довшу перерву в воєнних операціях. Дальший похід на захід вимагав остаточно тривкої організації війська, запілля й постачання, а що досі - через скорий перебіг операцій - було роблене лише на швидку руку. Можливо, що й до Корсунського бою не зарисовувалися навіть перспективи дальшого походу, а тим більше й пляни операцій вглиб Польщі; вони бо вимагали ще більшої напруги енерґії й посиленої праці, ніж досі. У Білій Церкві, де після бою Хмельницький затримався, зібрано було всього около 12.000 зорганізованого війська. Інші частини, що надходили з усіх околиць України до організаційного осередку, треба було аж вишколювати й озброїти: це ж були селяни, що, розправившися з польським елементом у своєму районі, з ентузіямом і запалом до боротьби, але ж без досвіду й без технічного опорядження та харчових припасів, віддавали себе в розпорядження гетьмана. А тимчасом надходили жнива й треба було подбати про збори, які під час війни для гетьмана мали неабияке значення, - тим більше, що не було надій на якесь недалеке замирення. Гетьман готував харчові припаси, передбачливо зосереджував їх на Запоріжжі й вияснював: "Як мені буде зле, піду на Дон". Забезпечивши собі донську область, повів дипломатичні заходи серед сусідніх потуг. Татари, що після Корсунського бою відійшли в свої сторони, більш не верталися, бо в Туреччині саме вибухла була революція проти султана. На татарську допомогу за таких умов не було жодних надій і Хмельницький був змушений відкласти дальші бойові дії проти Польщі аж до часу, коли будуть поладнані внутрішні турецькі справи. Заходи гетьмана йшли в напрямі прискорення висліду революції. Дипломатичними заходами й грішми йому вдалося прискорити настановлення нового султана, який заново підтвердив союз з Україною і погодився на висилку потрібного континґенту татарського війська, хоч і сам потребував людей на війну проти Венеції.