Бои Хмельницького

Були горді оці наші предки: "Бий, стріляй мене просто в груди, а я оцю саму кулю тобі й назад відкину". То ж не диво, що інші не рідко вважали їх, головно де запоріжців, "характерниками", а їхню хоробрість "українськими чарами". Звідси й зрозумілими стають панічні втечі поляків, головно ж посполитого рушення, з поля бою (як от під Пилявцями тощо).

"Понасипали в чоботи запорізької землі, взяли в руки по кущеві терну, посідали на коней і їдуть по ляцькому шляху, а ляхи думають, що вони (козаки) ще в своїй землі. Тоді, як уже підберуться до самісеньких ляхів, як крикнуть всі відразу, як засвистять у суремки!"

"І поїдуть собі запоріжці геть, а їм (ляхам) все здається, що ті суремки далі грають".

Так то, бувало, лякали польське військо. Цікавий факт маскування ще тоді, галузками і старий звичай насипати рідної землі у чоботи, коли вибиралися далеко поза свої кордони.

А коли в Україні народжувався син, то батько сипав у купіль пороху, - щоб син був хоробрий і твердий.

КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО - НАЦІОНАЛЬНЕ ВІЙСЬКО

До Хмельницького українське військо це були запорізькі козаки, що ходили походами проти татар і турків, проти Москви й Польщі. У повстаннях проти Польщі запорожці скріплювали свої сотні й полки ще багатьома луговиками, що то проживали на Низу, алеж до "низового війська" не зараховувалися, як теж - принагідними охотницькими загонами повстанців із сіл і міст. Ці повстанці в боях, головно ж у випадку переваги польського війська, виявлялися недорослими до вимог важкого бою й нерідко ставали причиною невдач, чи то бодай послаблення бойової дисципліни. Хмельницький основно змінив дотогочасий спосіб набору війська.

Ядром його нової збройної сили були:

1. довірені старшини,

2. реєстрові,

3. запорізьке військо,

4. повстанчі загони.

Всупереч деяким нинішнім поглядам, ні Хмельницький ні тогочасні військові не признавали в війську класового поділу на "козаків" і "чернь", як це сьогодні дехто схильний думати. Це органічно чужий нам поділ, що випливає із станового протиставлювання "шляхта - мужики" (хлопи), і відповідає лише клясовому способові думання тогочасного польського шляхтича. Українське ж військо розрізнювало такі організаційні ступені:

1. гетьман,

2. старшини, включно з сотниками,

3. давні козаки або товариші,

4. рядове козацтво, військові служби й невишколене поповнення,

5. нереґулярні й організаційно неохоплені принагідні повстанчі групи.

Давні козаки або товариші - це були визначні й заслужені козаки, що намічувалися на старшин, але за недостачею етату чи то з якихось інших причин тих функцій ще не мали.

Рядове козацтво, військові служби й невишколене поповнення. включене в реґулярні частики, - популярно звалися "черню". Черню звалися теж відділи, зорганізовані з "виписників" і ще невишколених повстанців. У проводі таких відділів стояли запорізькі абож колишні реєстрові старшини.

Зате незорганізовані повстанчі загони, що формувалися час-до-часу для зліквідування розбитих польських груп, для зламання осередків дрібного спротиву, головно ж по шляхетських дворах тощо, - загалом не рахувалися приналежними до військової організації. Вже тоді їх стали називати "гайдамаками". Козацьке військо здебільша мало з ними тільки небагато спільного:

"Не є ви козаки, є ви гайдамаки", - каже народня пісня.

На початку повстання Хмельницького черню називано теж і гайдамацькі загони, що в цю пору гетьманові приходили з немалою допомогою, дезорганізуючи в запіллі польське життя; вони спричинили й швидке поширення повстання на всю Україну; вони й були спершу одиноким серйознішим бойовим матеріялом гетьмана. Тому Хмельницький і сказав: "Чернь - права рука наша".

Полк. Михайло Кричевський (з ґравюри в "Theatrum Europaeum" VII, 1663)

Згодом, коли гетьман став уже внормовувати державне життя, коли повстання перетворилося в реґулярну війну, коли одні воювали, другі розбудовували адміністрацію держави, тоді годі було відривати масу селян від її нормального життя. Тоді стало доходити й до сутичок із тим покозаченим селянством, що інколи не хотіло вертатися до свого попереднього життя.

Інше завдання мали повстанчі загони, самі чи то з невеличким числом приділених старшин. Вживав їх гетьман особливо для охорони пограниччя та до дрібних місцевих акцій. У реґулярному бою вони здебільша не витримували в критичній ситуації і нерідко доводили до хаосу й паніки. Їхне діло в небезпеці це ті відомі до Хмельницького видавання старшин, мовляв, "нехай твоя голова за всі наші голови". Тому Хмельницький нерадо приймав охотницьких повстанців у лави тих відділів, що перед собою мали важкі, криваві бої з реґулярною польською армією. Все ж таки на початку повстанці прислужилися Хмельницькому не мало. Спільна акція реґулярних українських частин і повстанців давала гарні успіхи.

"Ні козак без мужикової поради, ні мужик без козакової сили встоятися не можуть", - казали тогочасні поляки.