Бои Хмельницького

"Дивізія Серірієра в силі 5.000 людей одержала наказ маршувати цілу ніч і впасти досвіта на тили лівого крила Вурмзера. Вогонь цієї дивізії мав бути знаком щоб розпочати бій. Від цього несподіваного наступу ми очікували великої моральної дії".

Оточення противника завжди має на меті:

1. морально розкласти ворога,

2. утворити прірви або послаблення фронту (т. зв. порушення рівноваги фронту),

3. опанувати шляхи відступу.

Маневр Хмельницького привів до здійснення усіх оцих пунктів і після цього про вислід бою вже не могло бути ніяких сумнівів.

"Коли рівновага в ворога порушена, - все інше зайве", - пише Наполеон.

Вирішна маса повинна знаходитися так близько до ворога, щоб у докладно означеному часі могти вдарити скоро й несподівано. В бою під Батогом Хмельницький застосував і цю стратегічну засаду незвичайно точно, розташовуючи свій центр майже під самим польським табором - серед лісів і горбів.

Польський вождь Каліновський - не має ніякого авторитету в війську. В моменті скрайньої небезпеки - мусить хоронитися перед власними людьми за плечі німецьких найманців, та й то ще в часі, коли до бою не прийшло, коли лише помічаються перші прояви оточення польського табору українським військом. Яка величезна різниця моральної стійкости обох військ, коли порівняти Батіг з далеко недогіднішим положенням українського війська під Берестечком.

А втім Хмельницький уміє застосувати досвід Берестецького бою у бойовій практиці. Цим разом не бачимо в ньому масовости, невишколених повстанчих відділів - черні, що не завжди вміє опанувати свої почування й настрої. Військо гетьмана під Батогом.- це чотири полки реґулярної армії, які щодо своєї чисельности стоять далеко нижче від польського війська.

Не надто чисельне, але добірне військо - ось нова засада стратегії Хмельницького, засада, що сягає ще початків його повстання - Жовтих Вод і Корсуня.

До певної стратегічно окресленої межі численність війська конечна і дає чималу користь, зв'язану з енерґією маси людського матеріялу. Але поза такою межею маса - втрачає свої додатні сторінки і назверх виходять усі неґативи від оперування величезним і людським матеріялом.

Додержуючися меж такої чисельности в бою під Батогом, Хмельницький легко осягнув незвичайну справність маневру і докладність у виконуванні пляну. Як розумів гетьман вагу оцих названих чинників бою, на це вказує організація його походу: "влегці", без таборів і зайвих обтяжень та врешті - докладно вичислена, без зайвої втрати цінного часу, зустріч із татарською ордою. І саме числова слабість Хмельницького - це його сила, зовсім подібно, як в Олександра Македонського, - що теж дотримувався засади не численного, але добірного війська.

В самім бою яскраво виступають усі позитивні прикмети української піхоти; її цінність не меншає навіть у нічних діях. Бачимо, що перед наступом козацьких піхотних полків - не встоїться ніяка сила. А втім подібне запримітив теж і французький інженер Боплян підчас своєго побуту в Україні в печатках XVII ст.

Зате наглядно виступає безрадність татарської кінноти в нічному бою. Вона настільки не почувається на силах, що навіть в обличчі перемоги українського війська не може рішитися на участь у бою.

Нічний бій під Батогом вказує на величезну бойову цінність українського війська. Мрією великих вождів завжди було таке військо, що не знає різниці поміж днем і ніччю.

Кир, використовуючи воєнні стратегічні науки своєго батька Камбіза, промовляв до свого війська: "Мусите так використати ніч, як інші день". І таку прикмету - ідеал кожної армії - зустрічаємо в українському війську під Батогом.

Наполеон признавав, що в бою слід керуватися засадами стратегії Олександра Великого. І коли приглянемося до бойових акцій цього великого старовинного вождя, то помітимо, що всі великі полководці світу, - а серед них і наш гетьман, - користувалися тими самими засадами бою.

Особливо цікавий, порівняно з боєм під Батогом, це наступ Олександра Великого над Ґраніком в 334 р. перед Хр.

У поході на Азію Олександер Великий натрапив на спротив перського війська: воно заступило йому шлях походу, розташувавшися табором за річкою Ґраніком. Укріпивши табір, перси очікували приходу Олександра.

Олександер рішив змірятися з числово сильнішими військами ворога. Він переходить річку своїм правим кінний крилом і в'яже ворога в тому місці енерґійним боєм. В тому ж самому часі ліве Олександрове крило, здобувши теж переправу, наступає на персів з протилежної сторони.

Перська кіннота, що боронила обох крил, не могла встоятися, не зважаючи на підтримку всіх перських сил. Вона йде в розтіч перед зосередженими ударами лівого й правого Олександрового крила.

Покищо Олександер не використовує втечі перської кінноти якоюсь власною погонею. Зате він вдаряє головними силами піхоти й обома кінними крилами в центр табору, здобуває укріплення і врешті вирізує оточену з усіх сторін перську піхоту. Мало хто вийшов живим, лише дрібна горстка попала в полон.