Час смертохристів. Міражі 2077

— Охорона тут, — пояснив Клинкевич. — І пані Наталя в надійних руках. У вас є вибір. Три варіанти.

Свиняче рило, що стояло позаду гетьмана, накинуло йому на шию шовкову шворку і почало поволі стискати. Старий почав хрипіти, обличчя його посиніло. Клинкевич жестом наказав зупинити процес.

— Варіанти такі, — почав загинати пальці Клинкевич. — Перший. Ви підписуєте. Вам забезпечується спокійна старість. Усі почесті, повне утримання. Зрозуміло? Варіант номер два. Ви помираєте в зашморгу через п'ять хвилин. Вас оголошують самовбивцею, алкоголіком у білій гарячці. Погодьтесь — це ганьба. Смерть верховного головнокомандуючого через повішення. Ваше ім'я зникає зі сторінок історії. І варіант номер три.

Клинкевич відкрив дверцята книжкової шафи, де гетьман зберігав запаси віскі, й витягнув скриньку червоного дерева. Поклав на стіл, відкрив: на темно-синьому бархаті лежав важкий золотий «Кольт — миротворець» (colt peacemaker) 45-го калібру, копія «Кольта» 1872 року, подарована президентом Конфедерації Ендрю Ван Лі. Поряд з «Кольтом» до спеціальної кишеньки було вставлено шість патронів з золотими кулями.

— Цей варіант полягає в тому, що ви пишете прощальну записку, в якій оголошуєте причину самовбивства — смертельну хворобу. Нікого ні в чому не звинувачуєте. Ви йдете з життя як мужній солдат. Ми оголошуємо по вас п'ятиденну жалобу. Державний похорон. Вулицю Васильківську перейменовуємо на вулицю гетьмана Махуна. Академія бронетанкових військ носитиме ваше ім'я. Вибирайте. І пані Наталя лишається жива і здорова. Даю три хвилини.

Шовковий зашморг знову почав стискатися на гетьмановій шиї: слина побилася з кутиків роту, очі налилися кров'ю. Гетьман перетворився на жалюгідного, безпомічного старигана. «Ось так закінчується історія Тараса Бульби. Не він вбиває свого сина, а той його», — подумав він і ледь чутно прошамотів:

— Я... вибрав...

Зашморг більше не стискався. Голос гетьмана звучав тепер твердо, кожне слово дихало ненавистю і переконаністю:

— Слухай мене, байстрюк довбаний. Я підняв тебе з гівна, з грязі... витягнув з каторжної тюрми... Підніс до вершин влади. Але запам'ятай. Ти ніхто й ім'я твоє — ніщо. Ти імпотент. Бо не можеш приймати рішень. Ти не здатний командувати батальйоном, не те що Україною. Можеш прислужувати пахану чи бригадиру, але не керувати. Ти в підметки не годишся Гайдуку, якого так майстерно оббрехав. Я ніколи це не підпишу, — він скинув на підлогу лист про своє зречення й призначення гетьманом Клинкевича. — Дайте мені папір, ручку і вийдіть...

Він узяв до рук золотий «Кольт», відкинув барабан й почав вставляти патрони. Свинячі рила тісно зійшлися навколо гетьмана, щоб, бува, старий не накоїв дурниць — не вистрелив у нового лідера нації, молодого красеня, в якого, наче в рок-зірку Кірка Факера, закохуються сотні жінок. Клинкевич наказав усім вийти, залишившися в кабінеті наодинці з гетьманом.

— Пробачте, батьку, — похмуро сказав він. — Не майте зла на мене. Я ні в чому не завинив перед вами. Просто закінчився ваш час. Це не моє рішення. Так наказав Князь.

— Иди, синку, — не піднімаючи голови, кинув гетьман. — Нехай Христос тебе простить.

В сусідній кімнаті стояв монітор, на якому було видно все, що діється в кабінеті. Свинячі рила на всяк випадок витягли важкі жандармські пістолети «Крук».

Гетьман дописав записку, повернув барабан на місце, звів курок. Приклав ствол «Кольта» спершу до скроні, потім до лоба, до підборіддя, до грудей. Права рука, якою тримав «Миротворця», тремтіла. Нарешті відкрив рота і вставив ствол, який цокотів по зубах.

Клинкевич відчув, що зараз почне блювати, але в цю мить пролунав постріл, оглушливо, наче стався вибух. Клинкевич забіг до кабінету, по дорозі зачепившись за килим, і упав. Коли підвівся, у кімнаті метушилися свинячі рила. Клинкевич підскочив до тіла і побачив, що гетьман ще живий: на місці лівої щоки чорніла страшна дірка, половина щелепи була знищена пострілом, лівий вус звисав віхтиком спаленого волосся над ротовою порожниною. Записка плавала в калюжі крові. Гетьман ворушив залишком щелепи, наче хотів щось сказати, з рота вихлюпувалась кров, він не зводив некліпного погляду з Клинкевича. Той схопив теплу від крові записку й прочитав: «Будьте всі прокляті. Наталю, я тебе люблю. Кузьма».

— Ох ти, суко позорна, ти надурити нас хочеш? Допоможіть йому! — наказав Клинкевич.

Одне зі свинячих рил підняло револьвер з підлоги і поспіхом вклало до гетьманової лівої руки — бо права була паралізована. Міцно затиснувши «Кольт» у руці гетьмана, екзекутор підніс її на рівень лівої скроні й натиснув гачок. Кров і мозок фонтаном бризнули в інше свиняче рило, яке тримало гетьмана з правого боку.

Всі остовпіло стояли навколо столу, на якому лежала двічі прострілена голова гетьмана України, генерала армії К-Д. Махуна. У повітрі стояв кислий запах гару (експертиза згодом встановила, що американські набої були начинені димним порохом XIX століття, такий запах був добре знайомий відвідувачам салунів, де гриміли ковбойські перестрілки).