Час смертохристів. Міражі 2077

Особливо успішним виявився проект «Смертохристи», що остаточно розколов і без того розбратане суспільство, розсварив сім'ї, громади, об'єднання колишніх однодумців. Вкладаючи великі гроші на підкуп Сансизбаєва та його людей, Мохамад-бек знав, що прийде час великої перемоги над Україною і Європою, коли ні Сансизбаєв (генерал зневажав і ненавидів цього євнухоподібного, пожадливого монгольсько-казахського віровідступника), ні його секта вже не будуть потрібні Чорній Орді — і тоді їх можна буде ліквідувати як невірних, які послугуються іменем Христа, як зрадників Аллаха, які вигадали замість єдиного Бога якусь Темну Енергію. Генерал, як мудра людина, знав, що фізика, яка належить до сфери знання, ніколи не перетнеться з вірою в Аллаха, і що ці речі несумісні, як земля і небо, як голова і серце. Мохамад-бек, який особисто благословив і фінансував проект смертохристів, розумів, що це вчення стало містком до Ісламу, в якому є необхідна людині ясність і простота: пророк Мухамед, в чомусь схожий на Христа, ніколи не був богом, а лишень людиною, яка мала безліч жінок, дітей і померла у віці шістдесят три роки — і нікому не спало на думку оголосити воскресіння пророка Мухамеда. Отож і Христос, Іса — не син божий, не Бог, а тільки пророк, шанований Кораном. Ця складна християнська теорема з трьома невідомими — Богом, Христом і Духом Святим, вигадана підступними софістикованими юдеями з незрозумілою темною метою, нагадувала генералу Мохамад-беку поступку багатобожжю язичників.

Якщо зі смертохристами все було зрозуміле — вони будуть нарівні з воскресохристами знищені напередодні повної ісламізації України — то в постаті Христа, цього юдейського дервіша, ховалася якась незбагненна таємниця: під час вечірніх роздумів і молитв генерал думав про страшну зброю, яку вигадав Христос: добро. Ненависть, в атмосфері якої пройшло все життя генерала, була зрозумілою, примітивною силою. Добро ж таїло в собі небезпечну загадку, непередбачувану загрозу самим законам існування людини. Сам генерал ніколи не оперував поняттями «ненависть — добро», а жив за законом Аллаха і справедливості.

Розстріл дезертира не був актом ненависті, а виявом справедливості. Якби хтось пожалів дезертира, зважився на добрий вчинок і звільнив його від кари, Мохамад-бек спокійно, в ім'я справедливості, вбив би відступника .

Перегортаючи сторінки плану операції «Тамерлан» (генерал Мохамад-бек подумав, що літера «Т» як знак смертохристів якнайкраще пасує до цієї операції), він з задоволенням зазначив, що в усьому переграв свого головного суперника, генерала Гайдука. За кілька років, поки Гайдук прохолоджувався в Америці, агентурі Чорної Орди вдалося увійти до критично вразливих ланок державного апарату України, підкупом і шантажем сформувати потужний корпус зрадників, делікатно поіменованих агентами впливу, поставити «кротів» в органи розвідки і контррозвідки, а головне — викорінити в суспільстві будь-яку волю до опору, прищепити громадянам України ідею євразійської єдності. Гайдук був повністю нейтралізований, навіть незважаючи на його втечу з тюрми. Але ж як гідний ворог, Гайдук заслуговував не жалості, а тільки справедливості: смерті.

Дивлячись на єдиний примірник плану операції «Тамерлан», виконаний арабською мовою кращим каліграфом визвольної армії, генерал Мохамад-бек, який перебазував свій штаб до Міллерово, поближче до кордону України, почував радісне нервове збудження, як тигр-людолов, що зачаївся, щоб кинутися на беззахисну жертву, роздерти гострими іклами горло й відчути, як пульсують, завмираючи, теплі джерела крові. Ніякої ненависті чи добра не несла в собі ця операція, тільки саму справедливість.

85.