Дума про невмирущого

Сходило сонце. Воно пронизало туман своїми променями, i туман став золотим i нагадував тепер отой дим, що снує з хатнiх димарiв над селом. Але як же багато було цього диму! Важко було щось побачити в ньому далi як за десять-двадцять крокiв. Андрiй згадав, як од нього вимагали, щоб вiн поставив обидвi гармати на вершинi висоти, звiдки, мовляв, буде найкращий обстрiл i куди передовсiм можуть полiзти фашистськi танки. От тобi й обстрiл! В ясну погоду танки звичайно пiшли б тiльки на вершину, але тепер, коли не розбереш, де яр, а де висота, вони можуть пройти i по схилу, понад самим яром, розраховуючи на те, що тут немає нi артилерiї, нi петеерiв. Добре, що вiн тодi не послухався i залишив одну гармату внизу. Тепер вона пригодяться. Андрiй уже був зовсiм близько от вогневої позицiї тiєї гармати. Вiн бiг до неї швидко, дуже швидко, i ще швидше котився йому назустрiч гул. Танки йшли понад яром. Не маючи змоги бiльше ховатися вiд вибухiв мiн, Андрiй пiрнув просто в один з земляних фонтанiв, що вирiс у нього перед обличчям, i виринув на вогневiй позицiї. Вогнева позицiя була порожня. Самотньо чорнiв отвiр блiндажа, в снаряднiй траншеї валявся забутий лоток, валик бруствера зеленiв од свiжого дерну, за вкладанням його стежив позавчора ще сам Андрiй, але нi гармат, нi людей не було. Видно, заступник вирiшив перекинути її туди вище, на пiдкрiплення другої. Невже вiн не догадувався, що танки можуть пiти низом?

Танки з'явилися бiля вогневої за хвилину по тому, як туди вскочив Андрiй. Вони вигулькнули з туману майже водночас i водночас рiзонули по вогневiй з кулеметiв. Танкiв було два. Один iшов прямо на вогневу, другий тримався трохи збоку. Андрiй притьмом упав на землю й поповз до отвору блiндажа. Блiндаж був зроблений на зразок сiльського погреба. В нього можна було потрапити не збоку, як звичайно, а зверху, крiзь чотирикутний отвiр, який мiг закриватися мiцною лядою. Андрiй скотився в блiндаж i кинувся до полички для гранат. Такi полички вiн наказав робити на всiх вогневих i там завжди зберiгався запас протитанкових гранат. Але на поличцi нiчого не було. Заступник, певно, простежив, щоб у кожного бiйця була про всяк випадок граната. Таку передбачливiсть командир батареї мiг лише вiтати, але в даному випадку, вона оберталася проти нього, йому здавалося, що вiн сидить в цьому блiндажi вже цiлу годину i що тi два танки пройшли за цей час принаймнi кiлометрiв п'ять. Насправдi ж танки не дiйшли навiть до вогневої. Час обчислювався зараз не годинами, не хвилинами, а секундами, десятими долями секунд. Андрiй метнув поглядом по блiндажу. Чийсь протигаз на стiнцi, шинель на землянiй призьбi, два круглих дволiтрових котелки. I бiльше нiчого. Що ж йому робити? Стрiляти по танках з автомата? Але це ж безглуздя! Спересердя вiн заджунив ногою один з котелкiв, що лежав у кутку якось боком, котелок дзенькнув, одлетiв убiк, а на тому мiсцi, де вiн щойно лежав, лишилася зелена велика, мов консервна бляшанка, протитанкова граната.

Хтось, мабуть, хотiв узяти i котелок, i гранату, але в поквапi не взяв нi того, нi другого. Андрiй схопив гранату, глянув, чи є в нiй запал, i висунувся з блiндажа. Танк чахнув йому в обличчя перегорiлим мазутом, гаркнув гусеницями, забубонiв над толовою кулеметом. Тодi лейтенант, щоб краще розмахнутися, зовсiм вилiз з блiндажа, мiцно вперся в землю ногами й пожбурив гранату прямо пiд черево чудовиська, яке лiзло на нього. Граната ляснула якраз пiд гусеницею, танк крутнувся, немов потрапив на слизьке, але став вiн чи нi, Андрiй уже не побачив. Бо саме тiєї митi ударив кулемет з того другого танка, про який лейтенант зовсiм забув, i черга трасуючих, шиплячих куль прошила груди юнаковi. Андрiй упав у блiндаж. Болю вiн не вiдчув, бо перестав бачити й чути взагалi. Вперше в життi вiн втратив свiдомiсть. Чорна нiч обступила юнака з усiх бокiв, нiч без звукiв, без руху, без життя.

Тодi знову настав день. Андрiй побачив, що вiн лежить у блiндажi на землянiй призьбочцi. Вiн спробував поворухнутися й не змiг: на груди навалилося щось важке, мов камiнь, i не пускало. Андрiй трохи звiв голову й застогнав. Уся його гiмнастьорка була залита кров'ю. Кров лилася з рани, ще й зараз тепла, пахуча, i Андрiй знав, що з нею виходить з тiла його життя. Лiвою рукою вiн намацав у кишенi пакет iндивiдуальної допомоги, тамуючи бiль, розгриз зубами його оболонку й спробував затулити якось рану. Але вона була надто велика. Мабуть, груди йому пробили одразу двi або й три кулi. Тодi вiн почав рвати лiвою рукою шматки спiдньої бiлої сорочки i накладати їх на рани. I стогнав, стогнав жалiбно, як дитина. Одна з куль, видно, розтрощила ребро, iнакше не було б такого нестерпного болю при кожному порусi. Сяк-так заткнувши рану, Андрiй трохи вiдпочив i спробував прислухатись до того, що дiялося нагорi. Там ще тривав бiй.