Бережной Василий Павлович

Експедiцiя в природу (на украинском языке)

В.БЕРЕЖНИЙ

Експедiцiя в природу

- Лежи, лежи, синку, тобi ще не можна рухатись. Отак. А тепер порозмовляємо. Скажи, синку, поясни менi: навiщо ви це зробили?

- Навiщо? А хто його зна... Хотiлося до природи, кортiло дихнути тiєю... дикою атмосферою...

- Невже ви не розумiєте, що пiвсфера над мiстом захищає усiх мешканцiв...

- ...вiд грiзних явищ природи - це ви хочете сказати?

- Авжеж, синку. Пiвсфера дає...

- ...можливiсть пiдтримувати оптимальний стан повiтря - найкращi фiзико-хiмiчнi й температурнi характеристики. А це в свою чергу...

- Ну от, бач, ти все добре розумiєш, синку, в тебе ж середня освiта, i все-таки ви наважились пошкодити цю пiвсферу. Це... ну, як би тобi пояснити... наче маленька дитина штрикає в долонi матерi, теплi долонi, якi її зiгрiвають. Де ваш здоровий глузд?

- Здоровий глузд... Набридло нам жити пiд ковпаком! Вiд мiста до мiста довжелезнi тунелi.

- Так усе ж видно! I пiвсфера прозора, i труби-тунелi прозорi, їх просто непомiтно. Хiба ми не милуємося хмарами, рiчками, плантацiями?

- Та воно-то видно... Але ж хочеться дихнути тiєю атмосферою! Вiдчути її в ротi i в носi, обличчям i руками! Як ви, дорослi, не розумiєте, що в теплицi, в оранжереї, хоч i обладнанiй iдеально...

- I звiдки це у вас взялося? Диво та й годi. Бач, вiн ще й посмiхається. Добре, що нагодилися аварiйники!

- Добре... Зiрвався задум.

- Невже ви хотiли вискочити... туди?!

- А що ж? Для того й розплавили шмат ковпака, чи то пак пiвсфери. Якби Юрко не зачепив своєю лiнзою так багато - не зразу б помiтили!

- I ви... хотiли в пролом... у ту крижану завiю? Ви ж бачите, що там водяна пара замерзає i падає, наче вата! Вашi дихальнi шляхи одразу б замерзли! Який жах!

- Але ж, мамо, колись люди жили вiч-на-вiч з природою.

- Колись!.. На свiтанку цивiлiзацiї. А тепер... Хiба ти, синку, не розумiєш, що там - стихiя?!

- Отож i цiкаво!

- Їм цiкаво! Там же не контрольованi сили природи - вiтри, бурi, дощi, снiгопади, електричнi розряди - усе ж це вороже людинi, вороже життю. Хаос, буяння страхiтливих сил, руйнацiя.

- Ми хотiли хоч трохи побути вiч-на-вiч iз стихiєю, хотiли здiйснити експедицiю в природу...

- Зрозумiй, сипку, що вся iсторiя людства - це боротьба з природою, невтомна, невщухаюча боротьба. Хоч це коштувало величезної витрати енергiї незчисленним по колiнням, та все-таки людство свого досягло. Людина таки видiлилася з природи, iзолювалась од неї, створила собi нову, другу природу, в якiй виключено всякi випадковостi. А ви пориваєтесь до стихiї, надумали "експедицiю в природу"... Ну, скажи, хiба це не хлоп'яцтво?

- Те, що ми зробили, може й хлоп'яцтво... Та певно, що хлоп'яцтво. Треба було все обмiркувати серйознiше, зважити не тiльки на мiцнiсть матерiалу пiвсфери, а й на мiцнiсть... опору дорослих. А ми експромтом. Згоден: погарячкували.

- Е, нi, синку, не цiєї згоди я хочу вiд тебе, мене зовсiм не цiкавить, як ви це вчинили - добре чи нi. Я волiю, щоб ти усвiдомив шкiдливiсть, абсурднiсть самого намiру. Чому ж ти мовчиш?

- Думаю.

- Подумай, подумай. Хоча з того, що я тобi сказала..

- Менi невтямки: чому це природа ворожа людинi? Адже вона створила людину, вона виплекала її на своєму лонi? Хiба людський рiд вирiс не в буяннi тих самих стихiй?

- То був первiсний етап. Вiн закiнчився дуже давно, сотнi тисяч рокiв тому.

- А хiба зараз людство не черпає в природи необхiдну сировину?

- Черпаємо, беремо скiльки треба, перемагаючи її опiр. Ми не можемо обiйтися без природи, це очевидно. Але єднiсть людини з природою здiйснюється через протирiччя. Це єднiсть протилежностей. Коли ви, юнаки, усвiдомите це, то в ваших головах не виникатимуть отакi химернi потяги.

- Хтозна. Все незвiдане вабить, дуже хвилює... Ех, коли б ви знали, мамо, як на нас вiйнуло! Як перехопило нам подих!

- Просто дiя низької температури.

- "Просто дiя...". Коли б то! Тут щось iнше...

- Заспокойся, синку. Вам, юнакам, на кожному кроцi "щось iнше". А подорослiшаєте, i свiт нiби змiниться для вас. Ось i батько прибув! Може, ти краще послухаєшся його. Добре, синку? Одужуй!

- До побачення, мамо. Драстуйте, тату.

- Драстуй, сину.

- Ви теж будете говорити про хлоп'яцтво, абсурднiсть i здоровий глузд?

- Не треба одразу наелектризовуватись. Ти ж хлопець уже не маленький i мусиш розумiти, що для мами все це...

- Я розумiю. Мама хоч i фiлософствувала, та весь час...

- ...залишалась насамперед мамою, правда?

- Так. А ви?..

- А я був i буду батьком. I теж скажу, що отакi вибрики - це навiть не хлоп'яцтво, а дитячiсть. Хто ж так готується до важкої експедицiї?

- Що не одягли скафандрiв? Так це ж та сама оранжерея...

- Треба виготовити теплий одяг. Розумiєш, колись, у сиву давнину, люди взимку носили теплий одяг. Не закривали облич, навiть очей, дихали первiсним повiтрям.

- Невже обходилися без скафандрiв?

- Звичайно. Вже мали моря електроенергiї, почали застосовувати ядерну i... виробляли зимовий одяг. А ми, точнiше, нашi предки, одягли мiсто.