Енеїда

1 Зевес моргнув, як кріль усами,Олимп, мов листик, затрусивсь;Мигнула блискавка з громами,Олимпський потрух взворушивсь.Боги, богині і півбоги,Простоволосі, босоногі,Біжать в олимпську карвасар.Юпітер, гнівом розпалений,Влетів до них, мов навіжений,І крикнув, як на гончих псар:

2 «Чи довго будете казитисьІ стид Олимпові робить?Щодень проміж себе сваритисьІ смертних з смертними травить?Поступки ваші всі не божі;Ви на сутяжників похожіІ ради мордовать людей;Я вас із неба поспихаюІ до того вас укараю,Що пасти будете свиней.

3 А вам, олимпські зубоскалки,Моргухи, дзиги, фиглярки,Березової дам припарки,Що довго буде вам втямки.Ох, ви на смертних дуже ласі!Як грек на ніжинські ковбаси,Все лихо на землі од вас.Чрез ваші зводні, жениханняНе маю я ушановання;Я намочу вас в шевський квас.

4 Або оддам вас на роботу,Запру в смирительних домах,Там виженуть із вас охотуСодомить на землі в людях.Або я лучшу кару знаю,Ось як богинь я укараю:Пошлю вас в Запорізьку Січ;Там ваших каверз не вважаютьЖінок там на тютюн міняють,Вдень п’яні сплять, а крадуть вніч.

5 Не ви народ мій сотворили,Не хист создать вам черв’яка;Нащо ж людей ви роздрочили?Вам нужда до чужих яка?..Божусь моєю бородоюІ Гебиною пеленою,Що тих богів лишу чинів,Які тепер в війну вплетуться;Нехай Еней і Турн скубуться,А ви глядіть своїх чубів».

6 Венера молодиця сміла,Бо все з воєнними жила,І бите з ними м’ясо їла,І по трахтирах пуншт пила;Частенько на соломі спала,В шинелі сірій щеголяла,Походом на візку тряслась;Манишки офіцерські прала,З стрючком горілку продавалаІ мерзла вніч, а вдень пеклась.

7 Венера по-драгунськи — смілоК Зевесу в витяжку іде,Начавши говорити діло,Очей з Зевеса не зведе:«О тату сильний, величавий!Ти всякий помисл зриш лукавий,Тебе ніхто не проведе;Ти оком землю назираєш,Другим за нами приглядаєш,Ти знаєш, що, і як, і де.

8 Ти знаєш, для чого троянцівЗлим грекам допустив побить;Енея з пригорщею ланцівВелів судьбам не потопить;Ти знаєш лучше всіх причину,Чого Еней приплив к ЛатинуІ біля Тибра поселивсь?Ти ж словом що опреділяєш,Того вовік не одміняєш;Відкіль же Турн тут притуливсь?

9 І що такеє Турн за свято,Що не вважає і тебе?Фригійське плем’я не проклято,Що всякий єретик скубе;Твої закони б ісполнялись,Коли б олимпські не мішалисьІ не стравляли би людей.Твоїх приказів не вважають,Нарошно Турну помагають;Бо, бач, Венерин син Еней.

10 Троянців бідних і ЕнеяХто не хотів, той не пужав;Терпіли гірше Прометея,На люльку що огню украв.Нептун з Еолом з перепросуДали такого перечосу,Що й досі зашпори щемлять.Другії ж боги… що казати?Діла їх лучше мусиш знати,Енея тілько не з’їдять.

11 О Зевс! О батечку мій рідний!Огляньсь на плач дочки своєй;Спаси народ фригійський бідний,Він діло єсть руки твоєй.Як маєш ти кого карати,Карай мене, — карай! я мати,Я все стерплю ради дітей!Услиш Венеру многогрішну!Скажи мні річ твою утішну:Щоб жив Іул, щоб жив Еней!»

12 «Мовчать! Прескверна пащекухо! —Юнона злобна порощить. —Фіндюрко, ящірко, брехухо!Як дам! очіпок ізлетить;Ти смієш, кошеня мерзенне,Зевесу доносить на мене,Щоб тим нас привести в розлад;За кого ти мене приймаєш?

Хіба ж ти, сучище, не знаєш,Що Зевс мій чоловік і брат?

13 Тобі, Зевес, скажи, не стидно,Що пред тобою дрянь і прахБазіка о богах обидно,Мудрує о твоїх ділах?..Який ти світа повелительІ наш олимпський предводитель,Коли проти фіндюрки пас?..Всесвітня волоцюга, мерзька,Нікчемна зводниця цитерська,Для тебе лучшая од нас.

14 А з Марсом чи давно піймавши,Вулкан їй пелену відтяв;Різками добре одідравши,Як сучку, в ретязку держав.Но ти того буцім не знаєш,Як чесную її приймаєшІ все робить для неї рад.Вона і Трою розорила,Вона Дидону погубила;Но все іде для неї в лад.

15 Де ся підтіпанка вмішалась,То верб’я золоте росло;Земля б щасливою назвалась,Коли б таке пропало зло.Чрез неї вся латинь возсталаІ на троян її напала,І Турн зробивсь Енею враг.Не можна бід всіх ізлічити,Яких успіла наробитиНа небі, на землі, в водах.

16 Тепер же на мене звертає,Сама наброївши біди;І так Зевеса умоляє,Мов тілько вилізла з води.Невинничаєть, мов Сусанна;Незаймана ніколи панна,Що в хуторі зжила ввесь вік.Не діждеш з бабкою своєю —Я докажу твому Енею…Богиня я! — він чоловік».

17 Венера лайки не стерпіла,Юнону стала кобенить;І перепалка закипіла,Одна одну хотіла бить.Богині в гніві также бабиІ также на утори слаби,З досади часом і брехнуть;І, як перекупки, горланять,Одна другу безчестять, ганятьІ рід ввесь з потрухом кленуть.

18 «Та цитьте, чортові сороки! —Юпитер грізно закричав. —Обом вам обіб’ю я щоки;Щоб вас, бублейниць, враг побрав!Не буду вас карать громами;По п’ятах виб’ю чубуками,Олимп заставлю вимітать;Я вас умію усмирити,Заставлю чесно в світі житиІ зараз дам себе вам знать.

19 Занишкніть, уха наставляйтеІ слухайте, що я скажу;Мовчіть! роти пороззявляйте,Хто писне — морду розміжжу.Проміж латинців і троянцівІ всяких Турнових поганцівНе сикайся ніхто в війну;Ніхто ніяк не помагайте,Князьків їх также не займайте,Побачим, здасться хто кому».

20 Замовк Зевес, моргнув бровамиІ боги врозтіч всі пішли,І я прощаюсь з небесами,Пора спуститись до земліІ стать на Шведськую могилу,Щоб озирнуть воєнну силуІ битву вірно описать;Купив би музі на охвоту,Щоб кончить помогла роботу,Бо нігде рифм уже достать.

21 Турн осушивсь після купанняІ ганусною підкрепивсь,З намету виїхав зарання,На кріпость сентябрьом дививсь.Трубить в ріжок! — оп’ять тривога!Кричать, біжать, спішать якмога;Великая настала січ!Троянці дуже славно бились,Рутульці трохи поживились,Насилу розвела їх ніч.

22 В сю ніч Еней уже зближавсяДо городка, що Турн обліг;З Паллантом в човні частувався,Поїв всю старшину, як міг.В розказах чванився ділами,Як храбровав з людьми, з богами,Як без розбору всіх тузив.Паллант і сам був зла брехачка,Язик його тож не клесачка,В брехні Енею не вступив.

23 Ану, старая цар-дівице,Сідая музо, схаменись!Прокашляйсь, без зубів сестрице,До мене ближче прихились!Кажи: якії там прасункиВ Енеєві пішли вербунки,Щоб проти Турна воювать.Ти, музо, кажуть всі, письменна,В Полтавській школі наученна,Всіх мусиш поіменно знать.

24 Читайте ж, муза що бормоче:Що там з Енеєм плив Массик,Лінтяй, ледащо неробоче,А сильний і товстий, мов бик.Там правив каюком Тигренко,Із Стехівки то шинкаренко,

І віз з собою сто яриг.Близ сих плили дуби Аванта,Він був страшнійший од сержанта;Бо всіх за все по спині стриг.

25 Поодаль плив байдак Астура,Сей лежнем в винницях служив;На нім була свиняча шкура,Котору він як плащ носив.За ним Азиллас плив на барці,Се родич нашій паламарці, —Недавно з кошельком ходив;Но, бач, безокая фортунаЗробила паном із чупруна.Таких немало бачим див!

26 А то на легкому дубочку,Що роззолочений ввесь впрах,Сидить, розхриставши сорочку,З турецьким чубуком в зубах?То Цинарис, цехмистр картьожний,Фигляр, обманщик, плут безбожний,З собой всіх шахраїв веде;Коли, бач, Турна не здоліють,То картами уже подіють,Що між старці Турн попаде.

27 А то сидить в брилі, в кереїЗ товстою книжкою в руках,І всім, бач, гонить ахинеї,І спорить о своїх правах.То родом з Глухова юриста,Він має чин канцеляристаІ єсть добродій Купавон.Щоб значкового дослужитьсяІ на війні чим поживиться,Вступив в Енеїв легіон.

28 А то беззубий, говорливий,Сухий, невірний, як шкелет,І лисий, і брехун сварливий?То вихрест із жидів Авлет.Недавно на другій женився,Та, бач, в рахунку помилився,Із жару в полом’я попав;Щоб од яги як одв’язатись,То мусив в військо записатисьІ за шпигона на год став.

29 Іще там єсть до півдесятка,Но дріб’язок і гольтіпа;В таких не буде недостатка,Хоть в день їх згине і копа.А скілько ж всіх? — того не знаю,Хоть муза я — не одгадаю,По пальцям тож не розлічу;Бігме! на щотах не училась,Над карбіжем тож не трудилась,Я що було, те лепечу.

30 Уже Волосожар піднявся,Віз на небі вниз повертавсь,І дехто спати укладався,А хто під буркой витягавсь.Онучі инчі полоскали,Другії лежа розмовляли,А хто прудився у кабиць.Старші, підпивши, розійшлисяІ дома за люльки взялися,Лежали боком, навзнич, ниць.

31 Еней один не роздягався,Еней один за всіх не спав;Він думав, мислив, умудрявся(Бо сам за всіх і одвічав),Як Турна-ворога побити,Царя Латина ускромнитиІ успокоїти народ.В сій думці смутно похожаяІ мислю богзна-де літая,Під носом бачить коровод.

32 Ні риби то були, ні раки,А так, якби кружок дівчат;І бовталися, як собаки,І вголос, як кішки, нявчать.Еней здригнувсь і одступаєІ «Да воскреснеть» вслух читає,Но сим ні трохи не поміг;Ті чуда з сміхом, з реготнеюВхватились за поли з матнею,Еней аж на поміст приліг.

33 Тогді одна к йому сплигнулаТак, мов цвіркун або блоха,До уха самого прильнула,Мов гадина яка лиха.«Чи не пізнаєш нас, Енею?Та ми ж з персоною твоєюТроянський ввесь возили род;Ми Ідської гори дубина,Липки, горішина, соснина,З яких був зроблений твій флот.

34 До нас було Турн докосивсяІ байдаки всі попалив.Та Зевс, спасибі, поспішився,Як бач, мавками поробив.Була без тебе зла година,Трохи-трохи твоя дитинаНе оддала душі богам,Спіши свій городок спасати;Ти мусиш ворогам тьху дати,Ти сам — повір моїм словам».

35 Сказавши, за ніс ущипнула;Еней мов трохи ободривсь;І на других хвостом махнула,Ввесь флот неначе поспішивсь;Мавки бо стали човни пхати,Путем найлучшим направляти.І тілько начинався світ,Еней уздрів свій стан в осаді;Кричить во гніві і досаді,Що Турна лусне тут живіт.

36 А сам, матню прибравши в жменю,По пояс в воду з човна плиг;І кличе в поміч гарну неню

І всіх олимпівських богів.За ним Паллант, за сим вся сволочСтриб-стриб з човнів, Енею в помочІ тісно строяться на бой.«Ну, разом! — закричав, — напрімо!І недовірків сокрушімо,Рушайте, як один, шульгой».

37 Троянці, з города уздрівши,Що князь на поміч к ним іде,Всі кинулись, мов одурівши,Земля од топотні гуде.Летять і все перевертають,Як мух, рутульців убивають,Сам Турн стоїть ні в сих ні в тих;Скрізь ярим оком окидає,Енея з військом уздріваєІ репетує до своїх:

38 «Реб’ята! бийтесь, не виляйте,Настав тепер-то січі час!Доми, жінок, батьків спасайте,Спасайте, любо що для вас!Ступня не оддавайте даром,Їх кості загребем тут ралом,Або… но ми храбріші їх!Олимпські нас не одступились,Вперед! Троянці щось смутились,Не жалуйте боків чужих».

39 Примітя ж Турн гармидер в флоті,Туда всю силу волоче;Скрізь йорзає, як чорт в болоті,І о поживі всім товче.Построївши рутульців в лаву,Одборних молодців на славу,Пустився на союзних вскач.Кричить, рубає, вередує,Не б’ється, бач, а мов жартує,Бо був вертлявий і силач.

40 Еней пройдисвіт і не промах,В війні і взріс і постарів;Привідця був во всіх содомах,Ведмедів бачив і тхорів.Дитина хукає на жижу;Енею ж дур невдивовижу,Видав він різних мастаків.На Турна скоса поглядаєІ на рутульців наступає,Пощупать ребер і боків.

41 Фарона першого погладивПо тім’ю гострим кладенцемІ добре так його уладив,Що сей вильнув наверх денцем.Потім Ліхаса в груди тиснув,Сей поваливсь і більш не писнув;За ним без голови Кісей,Як міх з пашнею, повалився,І Фар на теє ж нахопився,Розплющив і сього Еней.

42 Еней тут добре колобродивІ всіх на чудо потрошив;Робив він із людей уродівІ щиро всіх на смерть душив.Паллант був перший раз на битві,Кричав, жидки як на молитві,Аркадян к бою підтруняв,По фрунту бігав, турбовався,Плигав, вертівся, ухилявся,Як огир в стаді, ярував.

43 Тут Даг, рутулець прелукавий,Пізнав одразу новичка,Хотів попробовать для слави,Паллантові піддать тичка;Но наш аркадець ухилився,Рутулець з жизнею простився,В аркадцях закипіла кров!Одні других випереджають,Врагів, як хмиз, трощать, ламають;Така підданців єсть любов.

44 Паллант Евандрович наскокомЯкраз Гібсона і насів,Шпигнув в висок над правим оком,Гібсон і дутеля із’їв.За сим такая ж смертна караІ лютого постигла Лара.Ось Ретій в бендюгах летить!Сього Паллант стягнув за ногу,Ударив, як пузир, об дрогу,Мазка із трупа капотить.

45 Ось! ось! яриться, бісом дише!Агамемноненко Галес.І бистрим бігом все колише,Неначе в гніві сам Зевес;Вокруг себе все побиває,Фарет, з ним збігшись, погибає,Душі пустився Демоток.Ладона сплющив, як блощицю,Кричить: «Палланта-ледащицюЗлигаю я в один ковток».

46 Паллант, любесенький хлопчина,Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб,І жде, яка то зла личинаЙому нам’яти хоче чуб.Дождавсь — і зо всього розгонаВліпив такого макогона,Що пан Галес шкереберть став.Паллант, його поволочивши,Потім на горло наступивши,Всього ногами потоптав.

47 За сим Авента, пхнувши ззаду,Поставив раком напоказ;І тут сього ж понюхав чадуОдважний парубійка Клавз.Хто ні сусіль, тому кабакиДавав Паллант і всі бурлаки,З Аркадії що з ним прийшли.Побачив Турн собі зневагу,Не мед дають тут пить, а брагу,І коси на траву найшли.

48 Зробився Турн наш бісноватим,

Реве, як ранений кабан;Гаса, финтить своїм зикратим;Що ваш против його Полкан!Простесенько к Палланту мчиться,Зубами скреготить, яритьсяІ гамка їсти здалека.Уже шаблюкою махає,Коневі к шиї прилягає,Хитрить, як ловить кіт шпака.

49 Паллант, мов од хорта лисиця,Вильнув і обіруч мечемОпоясав по поясниці,Що Турн аж поморгав плечем;І вмиг, не давши схаменутисьНі головою повернутись,Стьогнув ще Турна через лоб.Но Турн байдуже, не скривився,Бо, бач, булатом ввесь обшивсяІ був, як в шкаралупі боб.

50 Так Турн, Палланта підпустивши,Зо всіх сил келепом мазнув;За руси кудрі ухвативши,Безчувственна з коня стягнув;Кров з рани джерелом лилася,В устах і в носі запеклася,Надвоє череп розваливсь;Як травка, скошеная в полі,Ув’яв Паллант, судеб по волі;Сердега в світі не наживсь!

51 Турн сильно злобною п’ятоюНа труп Палланта настоптав,Ремень з лядункой золотоюЗ бездушного для себе зняв;Потім сам на коня схватився,Над мертвим паничем глумивсяІ так аркадянам сказав:«Аркадці! лицаря візьміте!В ралець к Евандру однесіте,К Енею що в союз пристав».

52 Таку побачивши утрату,Аркадці галас підняли,Клялися учинить одплату,Хоча би трупом всі лягли;На щит Палланта положили,Комлицькой буркою прикрили,Із бою потаскали в стан.О смерті князя всі ридали,Харциза Турна проклинали.Та де ж: троянський наш султан?

53 Но що за стук, за гомін чую?Який гармидер бачу я!Хто землю так трясе сирую?І сила там мутить чия?Як вихрі на пісках бушують,В порогах води як лютують,Коли прорватися хотять;Еней так в лютім гніві рветься,Одмстить Палланта смерть несеться,Сустави всі на нім дрижать.

54 До лясу! Турна розбишаки,Вам більше рясту не топтать!Вам дасть Еней міцной кабаки,Що будете за Стиксом чхать.Еней совавсь, як навіжений,Кричав, скакав, мов віл скажений,І супротивних потрошив:Махне мечем — врагів десяткиЛежать, повиставлявши п’ятки;Так в гніві сильно їх локшив!

55 В запалі налетів на Мага,Як на мале курча шулік;Пропав навік сей Маг бідняга,Порхне душа на другий бік;Видючой смерти він боявся,Енея у ногах валявся,Просив живцем в неволю взять;Но сей, коп’єм наскрізь пробившиІ до землі врага пришивши,Других пустився доганять.

56 Тут на бігу піймав за рясуПопа рутульського полку,Смертельного задавши прасу,Як пса покинув на піску.Погиб тут также храбрий Нума,Убив Сереста, його кума,Тарквиту голову одтяв;Камерта висадив з кульбаки,Ансура в ад послав по раки,А Луку пузо розплатав.

57Як задавав Еней затьоруВсім супостатам на заказ,Як всіх калічив без розборуІ убивав по десять враз:Лігар з Лукуллом поспішаютьІ в тарадайці напираютьЕнея кіньми потоптать.Но тут їх доля зла наспіла,І душі сих братів із тілаПішли к Плутону погулять.

58 Так наш Еней тут управлявсяІ стан свій чистив од врагів;Прогнавши супостат, зближавсяДо города свого валів.Трояне, вилазку зробивши,Латинян к чорту протуривши,З Енеєм вкупу ізійшлись.Здоровкалися, обнімались,Розпитовались, ціловались,А деякі пить принялись.

59 Іул як комендант ісправнийЕнеєві лепорт подав,Як війська ватажок начальнийПро все дрібненько розказав.Еней Іула вихваляє,Потім до серця прижимає;Цілуєть люблязно в уста.Енея серце трепетало,Воно о сині віщовало,Що він надежда не пуста.