Гаррі Поттер і келих вогню

— Ти був найкращий, усі проти тебе — вихідні. Седрик зробив таку дурість... трансфігурував якийсь камінь на землі... перетворив його на пса... хотів, щоб дракон замість нього кинувся на пса. То була крута трансфігурація, і йому майже все вдалося, бо він таки схопив яйце, але заодно й обпікся. Дракон на півдорозі передумав і вирішив таки напасти на нього замість якогось там цуцика — Седрик ледве втік. А Флер пробувала дракона загіпнотизувати закляттям... це теж подіяло, бо дракон почав засинати — захропів і стрельнув уві сні струменем вогню. У Флер загорілася мантія... вона мусила гасити її водою зі своєї чарівної палички. А Крум... ти не повіриш, але він і не думав літати! Та він, мабуть, був найкращий після тебе. Поцілив драконку просто в око якимось закляттям. Єдине, що та почала в агонії тупати лапами й розчавила половину своїх справжніх яєць — за це Крумові зняли бали, бо нищити їх він не мав права.

Рон перевів дух, коли вони з Гаррі наблизилися до краю загороди. Тепер, коли рогохвістку вже забрали, Гаррі побачив, де сиділи судді: з протилежного боку на високих стільцях, накритих золотою тканиною.

— Найвищий бал — це десятка, — повідомив Рон, і Гаррі, примружившись, побачив, як перша суддя — мадам Максім — підняла вгору чарівну паличку. З неї вистрілила довга срібна стрічка, що закрутилася у велику цифру "вісім".

— Непогано! — вигукнув Рон, а глядачі заплескали в долоні. — Вона, мабуть, зняла бали за твоє плече...

Наступним був містер Кравч. Він вистрілив у повітря цифрою "дев'ять".

— Це добре! — галаснув Рон, гупаючи Гаррі по спині.

Тепер Дамблдор. Він теж показав дев'ятку. Юрба галасувала дедалі голосніше.

Лудо Беґмен — десять.

— Десять? — здивувався Гаррі. — Але ж... мене поранили... навіщо він це робить?

— Гаррі, перестань! — збуджено заверещав Рон.

І тут свою чарівну паличку підняв Каркароф. Він на мить завмер, а тоді з його палички вистрілила цифра "чотири".

— Що?! — розлючено крикнув Рон. — Четвірка? Ти вошива безчесна падлюко! Ти ж виставив Крумові десятку!

Але Гаррі було начхати, хай би Каркароф виставив йому хоч "нуль". Ронове обурення було йому дорожче за сотню балів. Він, зрозуміло, не сказав про це Ронові, та коли вони виходили з загороди, на душі в нього було легко, як ніколи. І річ не тільки в Ронові... навіть не тільки в ґрифіндорцях, бо не вони одні підтримували його. Більшість учнів їхньої школи почали його підтримувати так само, як і Седрика, коли побачили, що діється і з ким йому довелося зітнутися... І плювати йому було на слизеринців. Тепер він узагалі міг не звертати на них уваги.

— Гаррі, ти вийшов на перше місце! Разом з Крумом! — підбіг до нього Чарлі Візлі, коли вони вже йшли назад до школи. — Слухай, я мушу бігти, мушу вислати мамі сову, я обіцяв їй про все написати... але це було неймовірно! Ага... мене ще просили переказати, щоб ти на кілька хвилин тут затримався... З тобою хоче поговорити Беґмен. Він у чемпіонському шатрі.

Рон сказав, що зачекає, і Гаррі знову зайшов у шатро, яке тепер було цілком інакше — гостинне й доброзичливе. Він згадав, що відчував, ухиляючись від рогохвістки, і порівняв це з довгим чеканням безпосередньої зустрічі з нею... Це аж ніяк не можна було порівняти. Чекання було набагато гірше.

Флер, Седрик і Крум зайшли в шатро разом.

Седрикова щока була вкрита густою помаранчевою пастою, яка, либонь, мала гоїти опік. Побачивши Гаррі, Седрик йому всміхнувся. — Гаррі, ти молодець.

— Ти теж, — усміхнувся у відповідь Гаррі.

— Ви всі молодці! — влетів у шатро Лудо Беґмен з таким задоволеним виглядом, ніби сам щойно проскочив повз дракона. — Так, швиденько кілька слів. У вас буде досить велика перерва перед другим завданням, що почнеться о дев'ятій тридцять ранку двадцять четвертого лютого... Але тепер вам буде над чим поміркувати! Якщо глянете на золоті яйця, які ви тримаєте в руках, то побачите, що вони відкриваються... Там є завіски, видно? Мусите знайти там ключ для розгадки — він вам підкаже, яким буде друге завдання, і дасть змогу до нього підготуватися! Все ясно? Питань немає? Ну, тоді можете йти!

Гаррі вийшов з шатра, покликав Рона, й вони рушили попід лісом, не припиняючи розмови. Гаррі хотів якомога детальніше розпитати, що робили інші чемпіони. Та коли вони проходили повз дерева, біля яких Гаррі вперше почув драконяче ревіння, до них вистрибнула відьма.

Це була Ріта Скітер. Сьогодні на ній красувалася ядучо-зелена мантія, до якої страшенно пасувало самописне перо у неї в руці.

— Мої вітання, Гаррі! — сяяла вона усмішкою. — Чи не міг би ти сказати мені два слова? Що ти відчув, побачивши дракона? Що ти думаєш про справедливість суддівства?

— Так, я можу сказати два слова, — люто відповів Гаррі. — До побачення.

І пішов з Роном до замку.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ —

Фронт визволення ельфів-домовиків