Гаррі Поттер і келих вогню

Гладка Пані саме почала повертатися, коли звук швидких кроків за спинами звістив їм, що йде Герміона.

— Гаррі! — засапавшись, вона різко зупинилася біля нього (Гладка Пані дивилася на неї згори вниз, здивовано звівши брови). — Гаррі, ти повинен прийти, ти обов'язково мусиш прийти — сталася така дивовижа!.. Будь ласочка...

Вона схопила Гаррі за руку й потягла коридором.

— Що сталося? — спитав Гаррі.

— Покажу, як прийдемо... ну давай, швидше...

Гаррі озирнувся на Рона. Той відповів заінтригованим поглядом.

— Гаразд, — сказав Гаррі, йдучи за Герміоною. Рон намагався не відставати.

— Ох, не звертайте на мене уваги! — роздратовано крикнула їм услід Гладка Пані. — Не просіть вибачення, що потурбували! Я собі висітиму отут, навстіж розчинена, аж доки ви повернетеся, добре?

— Дякуємо, — закричав Рон через плече.

— Герміоно, куди ми? — спитав Гаррі, коли вона провела їх на шість поверхів униз й потягла у вестибюль.

— Самі побачите! Ще хвильку! — схвильовано відповіла Герміона.

Зійшовши зі сходів, вона повернула ліворуч і поспішила до дверей, у яких зник Седрик Діґорі того вечора, коли Келих Вогню викинув їхні з Гаррі імена. Гаррі ще ніколи сюди не заходив. Хлопці збігли за Герміоною на ще один проліт кам'яних сходів, та, замість опинитися в похмурому підземному переході, такому, як той, що веде до підвалу Снейпа, перейшли в широкий кам'яний коридор, яскраво освітлений смолоскипами і прикрашений веселими картинами, на яких була зображена переважно їжа.

— Стривай... — проказав Гаррі посеред коридору. — Зупинися на хвильку, Герміоно...

— Що таке? — вона обернулася й глянула на нього з очікуванням.

— Я вже знаю, що й до чого, — сказав Гаррі.

Він штурхнув Рона ліктем і вказав на картину якраз за спиною в Герміони. На ній була намальована велетенська срібна ваза з фруктами.

— Герміоно! — вигукнув Рон, усе збагнувши. — Ти знову хочеш затягти нас у ту свою сечу!

— Ні, ні, не хочу! — поспіхом сказала вона. — І це не сеча, Роне...

— Ти змінила назву? — сказав Рон, несхвально глянувши на неї. — Як тепер називається наша організація — Фронт визволення ельфів-домовиків? Я не піду на ту кухню і не буду їх переконувати покинути працю. Нізащо! ...

— А я тебе й не прошу! — відрубала Герміона. — Я спустилася сюди, щоб просто з ними порозмовляти, і виявила... Гаррі, я хочу тобі показати!

Вона знову вхопила його за руку, підштовхнула до картини зі здоровенною вазою фруктів і вказівним пальцем полоскотала величезну зелену грушу. Груша захихотіла, почала корчитися, й раптом перетворилася на чималу зелену дверну ручку. Герміона взялася за неї, відчинила двері й сильно штовхнула Гаррі в спину, примушуючи зайти досередини.

Він окинув поглядом величезне, з високою стелею, приміщення, не менше за Велику залу, під якою й містилася кухня. Під кам'яними стінами височіли гори блискучих мідних горщиків та сковорід, а навпроти входу стояв великий цегляний камін. Тієї миті щось маленьке метнулося до нього з середини приміщення, пронизливо повискуючи: "Гаррі Поттер! Паничу Гаррі Поттере!"

Наступної секунди Гаррі забило дух — пискучий ельф щосили вгатив його в груди головою, кинувшись обіймати так міцно, що ледь не переламав усі ребра.

— Д-добі? — задихаючись, упізнав Гаррі.

— Так, паничу! Добі! — запищав голосочок десь у районі пупа. — Добі дуже сподівався побачити Гаррі Поттера, паничу, і нарешті Гаррі Поттер прийшов зустрітися з Добі!

Добі перестав обійматися й відступив на кілька кроків, сяючи усмішкою від вуха до вуха. Його зелені очі, завбільшки як тенісні м'ячики, наповнилися сльозами щастя. Був ельф майже такий самий, як Гаррі його запам'ятав: схожий на олівець ніс, кажанячі вуха, довгі пальці рук і довгі стопи — все лишилося таке саме, крім одягу, що був тепер зовсім інший.

Коли Добі працював у Мелфоїв, то завжди мав на собі одну й ту саму брудну стару наволочку. Але такого вбрання, як ельф носив зараз, Гаррі бачити ще не доводилось. Одягся він ще невміліше й безглуздіше, ніж чарівники на Кубку світу. Замість капелюха крихітний ельф нап'яв на голову чохол для чайника, на нього понаприколював яскравих значків; на голих грудях красувалася поцяткована візерунком з підківками краватка, а завершували костюм щось на зразок дитячих шортів та розпаровані шкарпетки. Гаррі помітив, що одна з них була та сама чорна, яку він зняв колись із власної ноги й обманом змусив містера Мелфоя віддати її Добі, що з тієї миті став вільним. Друга була в рожеву та в руду смужку.

— Добі, ти чого тут? — вражено спитав Гаррі.

— Добі прийшов працювати у Гоґвортсі, паничу! — радісно запищав Добі. — Професор Дамблдор дав Добі й Вінкі роботу!

— Вінкі? — здивувався Гаррі. — Вона теж тут?

— Так, паничу, так! — відповів Добі, схопив Гаррі за руку й потягнув його поміж чотирма довгими столами. Гаррі помітив, що ці столи стояли якраз під чотирма столами нагорі, у Великій залі. Зараз вони були порожні, адже обід уже закінчився, але Гаррі припустив, що годину тому столи аж вгиналися від наїдків, які пересилали крізь стелю на їхні горішні копії.