Гаррі Поттер і напівкровний принц

- Мабуть, так. Вони, очевидно, про все домовилися ще до того, як вийшли з кімнати на вимогу, - припустив Люпин. - Але навряд чи Ґіббонові хотілося чекати Дамблдора на самоті, бо незабаром він повернувся й теж кинув ся в битву, де в нього і влучило те смертельне закляття, якого я ледь уник.

- Отже, якщо Рон пильнував за кімнатою на вимогу разом з Джіні й Невілом, - сказав Гаррі, обертаючись до Герміони, -то ти була…

- Біля Снейпового кабінету, - прошепотіла Герміона з блискучими від сліз очима, - удвох з Луною. Ми там стовбичили хтозна скільки, й нічого не відбувалося… ми не знали, що діється нагорі, бо Рон забрав Карту Мародера… була вже майже північ, коли в підвали примчав професор Флитвік, Він щось кричав про смертежерів У замку, навряд чи він нас з Луною помітив, він просто ввірвався у Снейпів кабінет, і ми почули, як він каже Снейпові, щоб той ішов з ним, що потрібна допомога, а тоді ми почули, як щось упало, і з кабінету вискочив Снейп, і він нас побачив і… і…

- Що?-нетерпляче вигукнув Гаррі.

- Гаррі, я така дурна! - лунко прошепотіла Герміона. - Він сказав, що професорові Флитвіку стало погано, І що ми повинні побути з ним, поки він… поки він битиметься зі смертежерами…

Бона затулила від сорому обличчя й далі говорила крізь пальці приглушеним голосом.

- Ми зайшли в кабінет, щоб якось допомогти професорові Флитвіку й побачили, що він непритомний лежить на підлозі… ой, тепер це так очевидно! Снейп, мабуть, при голомшив Флитвіка, але ми, Гаррі, цього не зрозуміли, й дали Снейпові змогу втекти!

- Це не ваша вина, - заперечив Люпин. - Герміоно, якби ви не підкорилися Снейпові й не зійшли з його до роги, то він би вас з Луною вбив.

- Отож він побіг нагору, - сказав Гаррі, уявляючи, як Снейп вибігає мармуровими сходами, за спиною в нього, як завжди, розвівається чорна мантія, і як він на ходу виймає чарівну паличку, - і знайшов, де точиться бій…

- Ми були в скрутному становищі і програвали битву, - глухо пояснила Тонке. - Ґіббона ми знищили, але всі інші смертежери готові були битися не на життя, а на смерть. Невіла поранило. На Білла напав Ґрейбек… було темно… скрізь шугали закляття… Мелфой зник-мабуть, вислизнув і піднявся на вежу… за ним кинулося ще кілька смертежерів, і один з них заблокував за собою сходи якимось закляттям… Невіл туди побіг, але його підкинуло вгору…

- Ми не могли прорватися, - додав Рон, - а той здоровило-смертежер і далі стріляв на всі боки закляттями, які відбивалися від стін і лише чудом не влучали в нас…

- А тоді з'явився Снейп, - сказала Тонкс, - а потім знову зник…

- Я бачила, як він біг до нас, але в мене ледь не влучило закляття величезного смертежера, тож я ухилилася й втратила його з очей, - пояснила Джіні.

- А я бачив, як він проскочив повз бар'єр закляття, наче й не було жодної перешкоди, - додав Люпин. - Я кинувся за ним, але мене віджбурнуло, як і Невіла…

- Мабуть, він знав якесь невідоме нам закляття, - про шепотіла Макґонеґел. - Зрештою, він викладав захист від темних мистецтв… я хибно припустила, що він женеться за тими смертежерами, що повтікали на вежу…

- А він і гнався, - розлючено сказав Гаррі, - тільки щоб їм допомогти, а не щоб зупинити… думаю, проникати крізь бар'єр помагала Чорна Мітка… а що було, коли він повернувся?

- Той величезний смертежер саме метнув закляття, яке обвалило стелю й заодно розблокувало сходи, - пояснив Люпин. - Ми всі кинулися туди… принаймні ті, хто ще тримався на ногах… і тут з цього стовпа пилюки вибігає Снейп разом з хлопцем… ясно, що ми на них не нападали…

- Ми їх пропустили, - пробубоніла Тонкс, - ми думали, що за ними женуться смертежери… а наступної миті таки з'явилися смертежери і Ґрейбек, і знову почалася битва… здається, Снейп щось крикнув, але не знаю, що саме…

- Він крикнув: «Кінець», - сказав Гаррі. - Бо він виконав своє завдання.

Усі замовкли. Плач фенікса й досі відлунював десь над темним подвір'ям. Той спів бринів у повітрі, а в голові у Гаррі виникали непрохані й неочікувані думки… чи вже забрали з-під вежі Дамблдорове тіло? Що буде далі? Де його поховають? Він міцно стиснув у кишенях кулаки. Відчув кісточками пальців правої руки холодний доторк маленького фальшивого горокракса.

Лікарняні двері раптом відчинилися, І всі аж підскочили: в палату ввірвалися містер і місіс Візлі, а за ними Флер, чарівне личко якої перекосилося від жаху.

- Молі… Артуре… - поспіхом привітала їх професорка Макґонеґел, схоплюючись на ноги. - Мені так прикро…

- Білл, - прошепотіла місіс Візлі, побачивши понівечене Біллове обличчя, й метнулася повз професорку Макґонеґел до сина. - Ой Біллику!

Люпин і Тонкс поспіхом повставали і відійшли, щоб містер і місіс Візлі могли сісти біля самого ліжка. Місіс Візлі нахилилася над сином і припала вустами до його закривавленого чола.

- Кажеш, на нього напав Ґрейбек?-збентежено запитав професорку Макґонеґел містер Візлі. -Але ж він не перевтілювався? То що це означає? Що буде з Біллом?

- Ще невідомо, - зізналася професорка Макґонеґел, безпорадно поглядаючи на Люпина.