Глиняні ноги

«Мені все одно доведеться піти,

— думала Анґва, коли вони всі разом простували вулицею. — Рано чи пізно він зрозуміє, що з цього нічого не вийде. Перевертні та люди... Кожному з нас довелось би надто багато чим поступитися. Одного дня мені доведеться його покинути.

Але нехай цей день подовше буде

завтрашнім».

— Сукні повертати? — спитала, дрібочучи за нею слідом, Усмішка.

— Можливо, — відповіла Анґва, — одну-дві.