Година Бика

Вір Норін достатньо вивчив учений світ Торманса і знав, як послідовно проводився в ньому розподіл привілеїв, починаючи від розмірів житла і грошової оплати й кінчаючи одержанням особливо якісних, нефальсифікованих і свіжих продуктів зі складів, які постачали самих «Змієносців». Мабуть, з усіх безглуздостей суспільства Ян-Ях Вір Норіна найбільше дивувало, як могли продавати себе найрозумніші голови планети. Очевидно, в усьому іншому, крім їхньої вузької професії, вони зовсім не були могутніми, ці талановиті обивателі.

Зрештою, багато вчених усвідомлювало це. Більшість їх поводилась бундючно й зухвало — саме так здебільшого поводяться люди, що приховують комплекс неповноцінності.

— Нам відомо про ваш виступ у медико-біологічному інституті, — сказав голоза зборів, суворий і жовчний чоловік, — але там ви утримались від оцінки науки Торманса. Ми розуміємо делікатність людей Землі, але тут ви можете говорити вільно й оцінити нашу науку так, як вона цього справді заслуговує.

— Я знову скажу, що знаю надто мало для того, щоб охопити суму пізнання і порівняти її. Тому сказане мною треба розглядати лише як дуже загальне й поверхове враження. Чи правильна думка, що склалась у нас, прибульців із Землі? Мені неодноразово доводилося тут чути, що точна наука береться розв’язати усі проблеми людства Ян-Ях.

— Хіба у вас, підкорювачів космосу, не так? — запитав голова.

Вір Норін похитав головою.

— Навіть якщо не вимагати істин, заснованих на несуперечливих фактах, наука навіть у власному розвитку необ’єктивна, непостійна й не настільки точна, щоб узяти на себе всебічне моделювання суспільства. Один із знаменитих учених Землі ще в давні часи, лорд Рейлі, сформулював дуже точно: «Я не думаю, щоб учений мав більше прав вважати себе пророком, ніж інші освічені люди. В глибині душі він знає, що під побудованими ним теоріями лежать протиріччя, які йому не під силу розв’язати. Вищі загадки буття, якщо вони взагалі збагненні для людського розуму, вимагають іншого озброєння, аніж лише розрахунок і експеримент…»

— Яка ганебна безпомічність! Тільки й лишилося закликати на допомогу божество, — пролунав різкий голос.

Вір Норін обернувся у бік невидимого скептика.

— Основне правило нашої психології приписує шукати в собі самому те, що припускаєте в інших. Ідея про суперістоти, яку так важно знищити, живе в вас. Боги, супергерої, суперучені…

Земний фізик, про якого я згадав, мав на увазі величезні внутрішні сили людської психіки, її вроджену здатність виправляти дисторсію світу, яка виникає при спотворенні природних законів, від обмеженості пізнання. Він мав на увазі необхідність доповнити метод зовнішнього дослідження, колись характерний для науки Заходу нашої планети, інтроспективним методом Сходу Землі, якраз покладаючись тільки на власні сили людського розуму.

— Це роки безрезультатних роздумів, — заперечили Вір Норіну з дальнього кутка аудиторії, — ми не маємо ні часу, ні засобів. Уряд не дає нам великих грошей, а ви дивитесь на нашу бідність з вашої багатої планети.

— Бідність і багатство в пізнанні відносні, — заперечив астронавігатор, — у вас на Землі все починається з питання: яка користь людині від найвіддаленіших наслідків, від найменших витрат духовних і матеріальних сил. Ви говорите про відсутність засобів? Тоді чому ви прагнете до оволодіння первинними силами космосу, не пізнавши як слід необхідних людині речей? Невже вам ще не ясно, що кожний крок на цьому шляху дається важче попереднього, бо елементарні основи всесвіту надійно скуті в доступних нам видах матерії? Навіть просторово-часова протяжність нестримно прагне набути замкнутої форми існування. Ви веслуєте проти течії, сила якої дедалі зростає. Божевільна вартість, складність і енергетична потреба ваших прикладів давно перевищили виснажені виробничі сили планети й волю до життя ваших людей! Йдіть іншим шляхом — шляхом створення могутнього безкласового суспільства з розумних, сильних і здорових людей. Ось на що треба витрачати всі без винятку сили. Ще один із древніх учених Землі, математик Пуанкаре, сказав, що число можливих наукових пояснень будьі-якого фізичного явища безмежне. Тож обирайте тільки те, що стане безпосереднім кроком, нехай маленьким, до щастя і здоров’я людей. Тільки це, більше нічого!

Перш ніж навчитися нести чужий тягар, ми вчимось, як не примножувати цей тягар. Стараємося, щоб жодна наша дія не примножувала всепланетної скорботи, осягаючи діалектику життя, набагато складнішу й важчу, ніж усі головоломні задачі творців наукових теорій і нових шляхів мистецтва.

Що найважче в житті — то це сама людина, бо вона вийшла з дикої природи не призначеною до того життя, яке вона мусить вести по силі своєї думки й благородства почуттів.

Всепроникної культури, гармонії між діяльністю і поведінкою, між професією і мораллю у вас іще немає навіть на самій верхівці культури Ян-Ях, якою вважається тут фізико-математична наука…

— А у вас на Землі не вважається?

— Ні. Вершина, куди сходяться у фокусі всі системи пізнання, у нас історія.

Знову підвівся голова зібрання: