Ім'я рози

Старший з-посеред лучників підійшов до Бернарда і, одержавши дозвіл, перед всіма доповів йому про те, що сталося. Лучники дістали наказ знайти келаря й арештувати його, і вже понад дві години шукали за ним по цілій обителі. Це розпорядження, подумав я, Бернард дав, мабуть, перед тим, як піти в капітулярну залу, і жовніри, чужаки в цім місці, шукали не там, де треба, не помітивши, що келар, який ще нічого не знав про свою долю, разом з іншими стояв на паперті. Одначе, мряка, певно, ще більше утруднила їхні пошуки. В кожному разі з капітанових слів стало ясно, що після того, як я випустив його з поля зору, Ремиґій пішов до кухні, там хтось його побачив і сповістив лучників. Та вони надійшли, коли Ремиґій вже знов вийшов з Вежі, зовсім недавно, бо в кухні був Хорхе, який сказав, що тільки-но з ним говорив. Тоді лучники прочесали дворище з боку городу, а там з туману перед ними, наче привид, виринув старий Алінард, який, схоже, заблукав у тумані. Саме він сказав, що бачив, як келар тільки-но ввійшов у лічницю. Лучники пішли туди і побачили, що двері відчинені. Увійшовши, вони уздріли бездиханного Северина і келаря, який шалено порпався на полицях, скидаючи все на землю, немов шукав щось. Неважко було здогадатися, що тут сталося, закінчив капітан. Ремиґій увійшов, кинувся на зілляра, убив його, а потім став шукати те, за що його вбив.

Один з лучників підняв з долівки армілярну сферу і подав Бернардові. Цим вишуканим витвором, що складався з мідних і срібних обручів, стягнутих міцнішим каркасом з бронзових кілець, який переходив у стояк триноги, по черепі жертви вдарили з такою силою, що від удару деякі тонші обручі з одного боку прим'ялися або тріснули. І про те, що Северина вдарили по голові саме цим боком сфери, свідчили сліди крові, а навіть жмути волосся і огидний слиз мозкової речовини.

Вільям схилився над Северином, щоб пересвідчитись, що той мертвий. Очі бідолахи, заслані кров'ю, яка стікала ріками з голови, були витріщені, і я замислився, чи не можна у застиглій зіниці розгледіти, як це, повідають, іноді бувало, образ убивці — останнє, що побачила жертва. Я спостеріг, що Вільям оглядає руки померлого, аби перевірити, чи на його пальцях нема чорних плям, хоча цього разу було очевидно, що причина смерті цілком інша: але Северин мав на руках ті самі шкіряні рукавиці, які я бачив іноді у нього, коли він перебирав небезпечне зілля, зелених ящірок, невідомих комах.

Тимчасом Бернард Ґі звернувся до келаря: «Ремиґію з Варагіни — адже це твоє ім'я, правда? Я послав був за тобою своїх людей з огляду на деякі звинувачення і для підтвердження деяких підозр. Тепер бачу, що діяв я слушно, хоча — і в цім я докоряю собі — занадто пізно. Мосьпане, — сказав він настоятелеві, - я вважаю себе мало не провинним у цьому останньому злочині, бо вже від самого ранку, вислухавши зізнання того іншого нікчеми, затриманого нині вночі, я знав, що сього чоловіка треба віддати в руки правосуддя. Але ви теж бачили, що вранці я був заклопотаний іншими своїми повинностями, а мої люди зробили, що могли…»

Він говорив голосно, щоб усі присутні його чули (а тим часом кімната заповнилася людьми, які зазирали у всі кутки, розглядаючи розкидані і понищені речі, вказуючи пальцем на труп і півголосом коментуючи велике се лиходійство), і тут у натовпі людей я побачив Малахію, який похмуро спостерігав за цією сценою. Його помітив і келар, якого ось-ось мали виволокти надвір. Він вирвався з рук лучників і кинувся до побратима, хапаючи його за одежу і кидаючи йому прямо в лице короткі, розпачливі фрази, аж поки лучники знов не схопили його. Але коли його вже грубо виштовхували надвір, він ще раз обернувся до Малахії і крикнув: «Присягни, і я присягну!»

Малахія відповів не відразу, немовби шукаючи належні слова. І коли келаря вже витягали за поріг, сказав йому: «Я нічого не вчиню проти тебе».

Ми з Вільямом перезирнулися, заінтриговані, що б могла значити ця сцена. Бернард теж усе бачив, але, схоже, це його не стурбувало, ба навіть він посміхнувся до Малахії, немов схвалюючи його слова і укладаючи з ним щось на кшталт зловісної спілки. Відтак оголосив, що відразу після трапези в капітулярній залі збереться перший трибунал, який має публічно розпочати слідство у цій справі. І вийшов, наказавши завести келаря в підземелля під кузнею, але не дозволяти йому говорити з Сальватором.

У ту мить ззаду нас гукнув Бенцій: «Я зайшов одразу після вас, — зашепотів він, — коли кімната була ще майже порожня, але тоді Малахії тут не було».

«Він, мабуть, увійшов пізніше», — сказав Вільям.

«Ні, - запевнив його Бенцій, — я стояв біля дверей і бачив, хто заходить. Кажу вам, Малахія був уже тут… до того».

«До чого?»

«До того, як сюди ввійшов келар. Заприсягтися не можу, але думаю, що він вийшов з-за цієї ширми, коли нас тут було вже багато», — і кивнув на широку ширму, яка заслоняла ліжко, на яке Северин зазвичай клав своїх пацієнтів після процедури.

«Хочеш сказати, що то він убив Северина, а коли зайшов келар, сховався там?» — спитав Вільям.