Ініціація

Підготувався до нападу Перегуди капітально. Намотав на паркан колючий дріт, поставив камеру спостереження, яка фіксувала найменший рух у дворі, передавала зображення на монітор, який стояв біля Іванового ліжка. Розумні люди казали, що краще б укласти договір з охоронною фірмою з райцентру: хай вони в монітори дивляться і мчать до Іванового подвір’я зі злодюжками розбиратися. Та Іван пошкодував грошей. І дружині не хотілося признаватися, скільки на монітор і камеру викинув, бо ж збрехав, що все те добро йому на халяву дісталося. Та й не зупинять приватні охоронці Перегуду, думав.

На камерах і дротах не зупинився. Знову до гаманця поліз, і хоч дуже не хотів із грошиками розлучатися, повіз стосик до столиці. Тасі Ягольник. Напатякав: мовляв, яка ж ти розумна жінка, Тасю! Тільки ти в Перегуді справжнє чудовисько роздивилася, виконала громадянський обов’язок у вигляді заяви на хутірського житця, який точно київського нотаріуса вбив, бо коли Перегуда відмазався і його випустили, то сам Іванові розказував, як Тасиного колегу мочив. А Тася правильно зробила, що з райцентру виїхала, бо Перегуда надто мстивий! Не простить Тасиної принциповості. Біситься! Таке став витворяти — на голову не налазить. Сашка Шовкопляса отруїв, щоб до його дружини в труси залізти. Уявляєш? І не мовчить. Матюччя гне! Усіх, каже, дістану. І от… У зв’язку з такими метаморфозами, а також через повторний продаж батькової хати, до якої Тася теж причетна конкретно і небезкоштовно, Іван хоче підстрахуватися. І сподівається, що Тася йому допоможе, бо Тасі тепер теж підстрахуватися слід.

— Потрібні два папірці заднім числом, — перейшов до конкретики. — Генеральна довіреність від Наталі Іванівни Костомарової на право робити замість неї усілякі дії: купівлю, продаж.

— Одного такого папірця і вистачить, — відповіла Тася.

— Ні, ні! Погано ти Перегуду знаєш. Він поки бабу не знайде, не заспокоїться.

— І як ти його заспокоювати зібрався, Іване?

— Треба намалювати свідоцтво про бабину смерть. Конкретне таке свідоцтво, щоб, коли захоче перевірити, не зміг підкопатися. Щоб уже охолов, зупинився врешті.

— Такі ви всі придуркуваті, їй-богу! — буркнула Тася.

— Хто «ми»?

— Мужики! — відрізала, та за тиждень Оверків син Іван тримав в руках два документи: генеральну довіреність на своє ім’я від громадянки Костомарової і свідоцтво про її смерть.

«А тепер ходи до мене, Перегудо! — загорівся, засмикався. — Є мені чим тебе зустріти!»

Перегуда наче забув, що є такий йолоп, Іваном зветься. І як те витримати? Оверків син разів десять себе зупиняв, бо ноги самі на хутір несли. Так кортіло стати на вулиці навпроти Перегудиного обійстя, документи дістати, показати здалеку. «Ти бачив?! Бачив?! — крикнути теж здалеку. — Усе чисто! По закону! Замовкни вже, падло!»

Та падло мовчало і без фантазійних погроз карасівського ґазди: після бурхливої розмови на Івановому подвір’ї жодного разу не перетнулися. Аж до теплого осіннього дня, коли ховали Сашка Шовкопляса. Оверків син вирішив: сьогодні. Нап’юся на поминках, Перегуду надвір викличу та в морду йому документи: бачиш, козел?! Навіть побіг додому по папірці після того, як Сашка Шовкопляса засипали землею та квітами і вервечка карасівців потяглася на поминки до їдальні в центрі села, щоби випити за упокій душі небіжчика.

Та все сталося не так, як гадалося Оверковому синові Івану, бо вдома на нього вже чекала розгнівана дружина. Ухопила за грудки, та як вмаже по мордяці!

— Ах ти ж сволота! Ах ти ж покидьок брехливий! — лясь, лясь його по щоках. — Так он чого твій член більше на мене не стоїть?! Курву собі знайшов! Усі гроші на неї спустив! Та я тебе живцем закопаю, хрін кривий! Поряд із Шовкоплясом ляжеш, падлюка!

Ледве відбився. Надвір вискочив, подалі відбіг.

— Присягаюся! — кричав, бо можна було і покричати: однаково всі карасівці в їдальні Шовкопляса поминають, глядачі не позбігаються. — Хай ніколи мій член не підніметься, якщо я хоч раз тебе зрадив! Не було такого! Чуєш? Хоч убий! Не було!

— А гроші де?!

— Які гроші?

— За батькову хату! Десять тисяч доларів, які в кульку під котлом були!

— Там і лежать!

— Так іди, падлюко, і принеси їх мені! Усі десять тисяч!

Отоді-то і накрило Оверкового сина Івана справжнє горе. Гроші з кулька перерахував: мамо рідна! Менше шести тисяч лишилося. Це що ж виходить? Що Іван на захист від Перегуди вже більше чотирьох тисяч баксів від себе відірвав?

— Твою мать, твою мать! — аж розплакався над тим кульком. А ще ж якось треба дружині пояснювати, куди грошики розлетілися. І що казати? Не признаватися ж, що підпалив Перегудину хату! Іванова жінка, хоч і прагматична, але як на базарі яйцями торгує, так віддає покупцеві решту до копійки, дурна жінка, бо їй, бач, чужого не треба! Та й не повірить. Знову почне: курву завів, курву!

— Твою мать!

Розгнівана дружина покинула Івана з кульком у руках біля котла на кухні, пішла на поминки Шовкопляса, аби набратися снаги для подальших катувань чоловіка.

— Готуйся, козел! — пообіцяла. — До сутінків повернуся і вже не зупинюся, поки не скажеш, куди гроші подів!