Інтуїція

Немов блискавка вдарила в мене: страшний біль пронизав усе моє тіло. Перед очима попливли різнокольорові кола. На мить мені здалося, що я втратив зір.
Мій спаситель-мучитель, здається, нічого не помітив чи вдав, що нічого не помічає.
- Понимаешь, брат, я в Трускавце отдыхал, пил нафтусю. Отдых отдыхом, а по роду службы я курирую все исправительные учреждения нашей республики, так что заглянул и сюда. Просмотрел весь список заключённых, нет ли знакомых лиц.
Біль уже відпустив мене, і я поволі приходив до тями. Я згадав цивільного, який декілька хвилин тому натякав про те, що треба знищити всіх, хто потрапив до виховних закладів. Тепер ось цей мій так званий друг пишається ще якимось покидьком, в якого найбільше цих закладів на душу населення. Хто вони? З ким я маю справу?
- Смотрю, твоя фамилия и имя. Ты ли это? Принесли личное дело. Даже не стал читать, потому что узнал тебя. Что бы там не писали, не могу поверить, чтобы мой друг был врагом Великой августовской коммунистической революции. Сразу сказал, чтоб привели тебя. Ничего, изберём тебя парторгом - да даже в этом исправительном учреждении! Ты же изнутри знаешь всех людей лучше, чем все эти служащие и охранники, вместе взятые, не так ли? Потом станешь секретарём горкома, а там будешь расти. Поверь, я старых друзей, да ещё тех, которые в своё время, рискуя карьерой, выручили меня, не забываю.
Він раптом замовк і уважно подивився мені в очі. Ніби могильним холодом війнуло на мене.
Я потім часто згадував оці його слова, аж поки не зрозумів їхньої істинної суті. Звичайно, якби я відразу зрозумів усе, то, не дивлячись ні на що, знайшов би в собі сили, щоб задушити гадину, і жоден охоронець не відірвав би мене від нього.
Я чомусь подумав, що Больбаков прочитав мої думки. Можливо, все явно було написано на моєму обличчі. Інтуїція ніколи не зраджувала мене, на відміну від жінок, і ця історія розвивалась за сценарієм, написаним дуже грамотною людиною. В мене зараз було лише одне бажання: поламати цей сценарій. Можливо, навіть ціною власного життя, бо більше в музичну кімнату я потрапляти не хотів.
Больбаков явно нервував. Він зірвався з місця, і з хвилину-дві мовчки прасував кабінет кроками. Нарешті, сів за стіл, закурив і довгим пронизливим поглядом вгвинчувався в моє тіло.
- Ты должен понять, Толя, какую большую ответственность я беру на себя, освобождая тебя. Любой твой неправильный шаг отобьётся на мне и моей семье. Я должен быть уверен на все сто процентов и даже больше, что в новой жизни ты станешь тем, кем я задумал тебя сделать. Поэтому я хочу услышать твоё слово. Твёрдое мужское слово.
Я змушений був подивитися на нього, хоча не знав, що йому відповісти і що би мало означати моє слово.
Тепер переді мною була зовсім інша людина. Я подумав, що він сумнівається в тому, чи правильно вчинив, навіть просто розмовляючи зі мною.
Мовчання затягувалось, а я не міг второпати, чого від мене чекають і що я повинен сказати.

25