История ОУН-УПА: События, факты, документы, комментарии

ТЕЛИГА Елена (1907–1942) — поэтесса, политический деятель. Родилась в Петербурге. Училась на историко-филологическом факультете Украинского пединститута в Праге. Ее произведения печатались на страницах львовского журнала «Вісник» (1933–1939 гг.). Телига являлась активным участником походных групп ОУН-М, в оккупированном немцами Киеве возглавляла Союз писателей Украины и была редактором еженедельника «Литаври». В феврале 1942 г. расстреляна в Бабьем яру.

ХАСЕВИЧ Нил (1905–1950). Родился на Волыни к крестьянской семье, с детства был инвалидом. Образование получил в Варшавской академии искусств. Был участником международных выставок. С 1943 г. находился в подполье и работал в нелегальных изданиях ОУН и УПА, разработал эскизы наград УПА. Погиб в 1950 г.

ШУХЕВИЧ Роман (псевдонимы — Тарас Чупринка, Тур; 1907–1950) — военный деятель. В 1925 г. стал членом УВО, активно работал в ОУН. Подвергался преследованиям со стороны польских властей, с1934 по1937 г. находился в заключении. В конце 1938 г. нелегально перебрался в Закарпатье и участвовал в создании армии автономной Подкарпатской Руси. После раскола ОУН присоединился к бандеровской фракции, входил в руководящие органы ОУН-Б. В 1941 г. командовал батальоном «Нахтигаль», а потом служил в 201-м батальоне в Белоруссии. После ликвидации этого батальона бежал из-под охраны и вступил в УПА. Осенью 1943 г. возглавил командование УПА. В июле 1944 г. был избран председателем Генерального Секретариата и главным секретарем военных дел УГВР. Возглавлял борьбу отрядов УПА против советского строя в Западной Украине. Погиб в марте 1950 г. в бою возле Львова.

ДОКУМЕНТЫ

№ 1

Постанова конгресу українських націоналістів[364]

І. Загальні означення.

Український націоналізм є духовий і політичний рух, зроджений із внутрішньої природи Української Націі в час її зусильної боротьби за підстави й цілі творчого буття.

Українська Нація є вихідне заложення кожної чинности та метове назначення кожного прямування українського націолцізму.

Органічна зв’язаність націоналізму з нацією є факт природного порядку, і на ньому основано ціле розуміння істоти нації.

Нація є найвищий тип людської спільноти, що при найбільшій своїй психологічній та суспільній зрізничкованості має одну свою внутрішню форму, витворену на грунті подібного природнього стану, спільного пережиття історичної долі та невпинного змагання здійснятися в повноті силової натуги.

Внутрішня форма нації є основний чинник її динамічного тривання й разом із тим принцип синтетичного формування, який дає життю нації на протязі її історичного розвитку суцільну духову окресленість, зазначену в різних її конкретно-індивідуальних виясненнях. У цьому означенні внутрішня форма — це ідея нації, що основує та вможливлює її історичне ставання.

Історичне ставання — цей наглядний вираз постійної актуальності національної ідеї — вказує на безглядний ідеал нації, який полягає в її змаганні втриматися в системі світової дійсности в ролі безпосередньо-чинного підмету з найширшою сферою впливу.

На шляху до власного самоздійснення в формі найбільшої інтенсивности історичного значення, нація чисельно збільшує запас своїх біофізичних сил на поширеній рівночасно територіяльній базі; у цьому відношені відбувається в ній процес постійного переформлювання різних етнічних первнів у синтезу органічної національної єдности; з погляду цієї своєї чинности нація все перебуває в стані власного росту.

Найвидатнішим силовим засобом росту нації є її духова тугість, узмисловлена у витворених вартостях культури, що, з одного боку, затіснюють спійність нації, а з другого, простелюють їй шлях відосереднього впливу на оточення. Культура не є тільки чинником національної окремішности та її відборности назовні, але першим з-поміж чинників безпосередного значення на оточенні духової сили нації, за яким з більшим успіхом наступає цивілізаційне й політично-господарське його опанування.

Умовою, що забезпечує нації тривалу активну участь у світовому середовищі, є найбільш пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава.

Держава є зовнішня форма такої взаємочинности всіх діючих сил нації, яка відповідає основним її якостям і в той спосіб вможливлює нормальний її розвиток у всіх можливих виявленнях; держава — це стан кожночасної окреслености нації формою організованого співвідношення сил замкнених в органічну цілість-систему, відмежовану назверх як самостійна збірка одиниця.

Через державу стає нація повним членом світової історії, бо щолиш у державній формі свойого життя вона посідає всі внутрішні й зовнішні ознаки історичного підмету.