Кандід, або Оптимізм

Барон зблід від такого видовища. Ніжний коханець Кандід, побачивши свою прекрасну Кунігунду зчорнілою, з опухлими очима, висохлими грудьми, зморщеними щоками та червоними порепаними руками, відступив на три кроки, пойнятий жахом, а потім кинувся до неї з ніжними привітаннями. Вона обняла Кандіда і свого брата; обняли стару; Кандід викупив їх обох.

Неподалік був маленький хутірець; стара запропонувала Кандідові оселитися там, поки всі вони діждуться кращої долі. Кунігунда не знала, що вона споганіла, бо ніхто їй про те не говорив; вона нагадала Кандідові про його обіцянку, і таким рішучим тоном, що добрий Кандід не насмілився їй відмовити. Він оповістив баронові, що має одружитися з його сестрою.

— Я ніколи не стерплю, — сказав барон, — такої підлоти з її боку і такого зухвальства з вашого; ніколи не допущу я такої неслави, щоб діти моєї сестри не могли увійти до генеалогічних книг Германії¹³⁶! Ні, ніколи моя сестра не ви­йде заміж ні за кого іншого, тільки за імперського барона!

Кунігунда впала йому до ніг і облила їх слізьми; він був непохитний.

— Божевільний бароне, — сказав Кандід, — я ви­зволив тебе з галер, я заплатив викуп за тебе і за твою сестру; вона мила тут посуд, вона бридка, і я беру її за дружину зі своєї доброти, а ти ще опираєшся! Та я знов убив би тебе, коли б піддався своєму гніву!

— Можеш убити мене ще раз, — сказав барон, — але моєї сестри не візьмеш, поки я живий!

Розділ тридцятий. Закінчення

Кандід у глибині свого серця не мав ніякого ба­жання бути одруженим з Кунігундою, але надмірне зу­хвальство барона схилило його на шлюб, та й Кунігунда так щиро прохала його, що він не міг відмовитись. Він порадився з Панглосом, Мартеном і вірним Какамбо. Панглос написав чудову розвідку, де доводив, що барон не має ніякого права на сестру, і вона може, згідно з усіма законами імперії, взяти з Кандідом морганатичний шлюб. Мартен запропонував кинути барона в море; Какамбо порадив віддати його назад шкіперові-левантійцю, посадити на галеру, а потім вирядити в Рим до панотця-генерала найпершим кораблем. Цю думку всі визнали за найкращу; стара її ухвалила; сестрі не сказали про те ні слова; недорогим коштом усе те здійснили. Було приємно піддурити єзуїта і покарати німецького барона за пиху.

Було б дуже природно гадати, що Кандід, після стіль­кох нещасть, побравшись зі своєю коханою і живучи з філософом Панглосом, філософом Мартеном, мудрим Какамбо та старою, привізши із собою, крім того, ­стільки діамантів з батьківщини давніх інків, мав би провадити найприємніше в світі життя. Але його так обшахрали євреї, що йому нічого не лишилось, крім маленького хутірця; жінка його, день у день стаючи поганішою, робилася сварливою і нестерпною; стара була немічна і ще гірша на вдачу, як Кунігунда. Какамбо, що працював у саду і ходив продавати овочі до Константинополя, був виснажений роботою і кляв свою долю. Панглоса часами брав розпач, що він не блищить у якомусь з німецьких університетів. Щодо Мартена, то він був непохитно переконаний, що скрізь однаково зле, і до всього ставився терпляче. Кандід, Мартен і Панглос сперечалися іноді на теми з метафізики і моралі. Часто бачили вони, як під вікнами їхньої господи пропливали кораблі з ефенді, пашами¹³⁷ й кадіями, яких виряджали на заслання до Лемносу¹³⁸, Мітілени

¹³⁹ та Ерзерума¹⁴⁰; бачили, як приходять інші кадії, інші ефенді, інші паші, які заступали місце вигнаних і йшли на вигнання своєю чергою; бачили чепурно насаджені на списи голови, які возили в дар Високій Порті¹⁴¹. Ці видовища ще більше розпалювали суперечки; коли ж не було суперечок, тоді наставала така нестерпна нудьга, що стара одного разу наважилася сказати:

— Хотіла б я знати, що гірше: бути сто разів зґвалтованою піратами-неграми, мати відрізаний зад, про­йти під шомполами в болгар, бути відшмаганим чи то повішеним під час аутодафе, бути порізаним за життя, гребти на галері, зазнати, нарешті, всіх злиднів, які лиш бачили ми, чи, може, лишатися тут, нічого не робивши?

— Це велике питання, — сказав Кандід.

Розмова викликала нові міркування, і Мартен зробив висновок, що людина родиться, щоб жити в конвульсіях турбот або в летаргії нудьги. Кандід не пого­джувався з тим, але сам нічого не твердив. Панглос признався, що весь час він тяжко страждав, та, раз прийшовши до висновку, що все йде на диво добре, тримався цього переконання завжди і ні в що інше не вірить.

Нова подія остаточно зміцнила Мартена в його прин­ципах, захитала, як ніколи, Кандіда і збентежила Панглоса. Одного дня вони побачили коло свого хутірця Пакету і брата Жірофле в страшних злиднях; вони швид­ко проїли свої три тисячі піастрів, розходилися, знову сходилися, сварилися, сиділи у в’язниці, тікали, і, врешті, брат Жірофле став турком. Пакета лишалася при давній своїй професії, але нічого не заробляла.