Читаем Королева Марго полностью

— Чому ви це говорите, сір? — спитав король Наварський.

— Це не про тебе, Анріо. Ти певен щодо своєї дружини, — додав Карл з усмішкою, — але твій кузен де Конде не певен щодо своєї, або якщо певен, то помиляється, чорт візьми!

— Але хто вам сказав, сір, що ці панове були у пані де Конде?

— Передчуття. Нерухомість цих людей, що стали в дверях, як тільки побачили нас; потім особливий крій плаща на тому, що нижчий... Чорт візьми, це було б дивно!

— Що?

— Нічого. Мені прийшла одна думка. Підійдімо.

І він пішов просто до двох невідомих, а вони, бачачи, що справа торкається їх, зробили кілька кроків, щоб відійти геть.

— Гей, панове! — сказав король. — Почекайте!

— Це нам говориться? — спитав голос, від якого Карл і його супутник здригнулись.

— Ну, Анріо, — сказав Карл, — ти пізнав голос?

— Сір, — сказав Генріх, — коли б ваш брат герцог д’Анжу не був тепер при Ла Рошелі, я заприсягся б, що це він говорив.

— Ну, — сказав Карл, — значить, він не при Ла Рошелі.

— Але хто з ним?

— Ти не пізнав супутника?

— Ні, сір.

— А зріст у нього такий, що, здається, не можна не вгадати. Чекай, ти зараз пізнаєш... Гей! Гей! Вам кажу! — гукнув знову король. — Що, ви не чули, чи що, чорт візьми!

— Ви що, нічна сторожа, що зупиняєте нас? — сказав вищий, виставляючи руку спід плаща.

— Вважайте нас за сторожу, — сказав король, — і зупиніться, коли вам велять.

Потім, нахилившись Генріху до вуха, сказав:

— Зараз побачиш, як вулкан вибухне полум’ям.

— Вас восьмеро, — сказав вищий, виставляючи вже спід плаща не тільки руку, а й обличчя, — але хоч би вас була сотня, проходьте!

— А! Герцог де Гіз! — сказав Генріх.

— А! Наш Лотарінгський кузен! — сказав король. — Нарешті ви відкрились! Яка щаслива нагода!

— Король! — скрикнув герцог.

Другий невідомий при цих словах закутався в плащ і лишився нерухомий, знявши тільки капелюх з голови на знак пошани.

— Сір, — сказав герцог де Гіз, — я ходив одвідати мою невістку, пані де Конде.

— Так... і водили когось із ваших дворян, — кого саме?

— Сір, — відповів герцог, — ваша величність не знаєте його.

— Ну, то ми познайомимся, — сказав король.

І, підійшовши просто до другого невідомого, подав знак одному з лакеїв наблизитись з факелом.

— Простіть, брате! — сказав герцог д’Анжу, розгортаючи плащ і вклоняючись з погано прихованою досадою.

— Ага, це ви, Генріх!.. Але ні, цього не може бути, я помиляюсь... Мій брат д’Анжу не пішов би ні до кого на побачення, не побачившись попереду зо мною. Він не забуває, що для принців крові, коли вони приїздять до столиці, є один тільки вхід до Парижа: Луврські ворота.

— Простіть, сір, — сказав герцог д’Анжу, — прошу вашу величність вибачити мені мій легковажний вчинок.

— Ну, так! — відповів король насмішкуватим тоном. — А що робили ви, брате, в готелі де Конде?

— Та от те, — сказав король Наварський з своїм лукавим виглядом, — про що ваша величність казали щойно.

І, нахилившись королю до вуха, закінчив свою фразу вибухом реготу.

— Що таке? — спитав герцог де Гіз згорда, бо, як і всі при дворі, звик поводитись доволі грубо з королем Наварським. — Чому б не піти мені побачитись з моєю невісткою? Хіба пан герцог д’Алансон не ходить до своєї?

Генріх злегка почервонів.

— Якої? — спитав Карл. — Я не знаю в нього іншої невістки, крім королеви Єлизавети.

— Простіть, сір! Я хотів сказати — до своєї сестри, пані Маргарити, яку ми, проходячи сюди з півгодини тому, бачили в ношах, в супроводі двох франтів, що бігли по боках.

— Справді? — сказав Карл. — Що скажете ви на це, Генріх?

— Що королева Наварська вільна ходити куди хоче, але я сумніваюсь, щоб вона вийшла з Лувра.

— А я того певен, — сказав герцог де Гіз.

— І я теж, — сказав герцог д’Анжу, — і доказ те, що ноші зупинились на вулиці Клош-Персе.

— То, певне, ваша невістка, — не ця, — сказав Генріх, показуючи на готель де Конде, — а ота, — і він показав пальцем в напрямі готелю де Гіза, — теж бере участь у прогулянці, бо ми залишили їх укупі, а вони нерозлучні, як ви самі знаєте.

— Я не розумію, що ви хочете сказати, ваша величність, — відповів герцог де Гіз.

— Навпаки, — сказав король, — справа цілком ясна і от чому з кожного боку ношів бігло по франту.

— Ну, що ж! — сказав герцог. — Коли скандалять королева і мої невістки, звернімось до правосуддя короля.

— Е, що там! — сказав Генріх. — Облишмо краще пані де Конде і пані де Невер. Король не турбується за свою сестру... а я маю довіру до моєї дружини.

— Ні, ні, — сказав Карл, — я хочу впевнитись; тільки давайте розслідуємо наші справи самі. Ви кажете, кузен, ноші зупинились на вулиці Клош-Персе?

— Так, сір.

— Ви пізнаєте місце?

— Так, сір.

— Ну, то ходім, і коли б довелося підпалити дім, щоб довідатись, хто в ньому, його підпалять.

З такими намірами, не дуже втішними для спокою тих, про кого йшла мова, четверо найвизначніших сеньйорів християнського світу пішли вулицею Сент-Антуан.

Принци прибули на вулицю Клош-Персе; Карл, бажаючи розслідувати справу по-сімейному, відіслав дворян, що супроводили його, дозволивши їм провести решту ночі по своїй уподобі, але наказавши бути о шостій годині ранку коло Бастилії з двома кіньми.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза