Читаем Королева Марго полностью

— Бо коли ви мене пізнали, то і в інших можуть бути такі самі добрі очі, як у вашої високості, і вони теж можуть пізнати мене. Проте, я прийду до Лувра, якщо ви дасте мені те, про що я прохатиму.

— Що?

— Перепустку.

— Де Муї, — відповів герцог, — якщо при вас знайдуть перепустку від мене, вона погубить мене, не врятувавши вас. Я можу бути вам у пригоді тільки під умовою, що в очах усіх ми будемо цілком чужі один одному. Коли б моя мати або брат мали доказ найменших зносин моїх з вами, це коштувало б мені життя. Ви стаєте під захист власного мого інтересу з того моменту, коли я зв’яжуся з іншими, як тепер зв’язався з вами. Вільний в сфері мого діяння, сильний, поки я невідомий, бо я сам зостаюсь тоді нерозгаданим, я гарантую вам усе, не забувайте цього. Зверніться знов до вашої мужності, спробуйте, покладаючись на моє слово, зробити те, що ви спробували зробити, не маючи слова мого брата. Прийдіть сьогодні ввечері до Лувра.

— Але як мені прийти? Я не можу ризикнути піти в цій одежі до апартаментів. Вона придатна тільки для передпокоїв та дворів. Моє звичайне вбрання ще небезпечніше, бо тут мене всі знають, а моя зовнішність лишиться незміненою.

— Ну, я міркую, чекайте... Я гадаю, що... так, от що.

Справді, герцог кидав погляди навколо себе, і очі його спинилися на парадному вбранні Ла Моля, що лежало в ту хвилину на його ліжку: розкішному вишневому плащі з золотими обшивками, про який ми вже говорили, береті з білим пером, обвитому шнурком з золотими та срібними маргаритками, шовковому камзолі сіро-перлового кольору з золотом.

— Бачите плащ, перо та камзол? — сказав герцог. — Вони належать пану де Ла Молю, одному з моїх дворян, франту найкращого тону. Вбрання його зробило фурор при дворі, і коли де Ла Моль вбирається в цей костюм, його пізнають за сотню кроків. Я дам вам адресу кравця, що шив йому вбрання, заплатіть удвоє, і на вечір матимете собі такий самий костюм. Ви запам’ятаєте ім’я де Ла Моля, — правда?

Не встиг герцог д’Алансон закінчити цю рекомендацію, як в коридорі почулися кроки і в дверному замку повернувся ключ.

— Хто там? — скрикнув герцог, кидаючись до дверей і засовуючи засув.

— Їй-богу, — відповів голос, — дивне питання. Ви самі хто? От комедія: я хочу ввійти до власної кімнати, а у мене питають, хто я!

— Це ви, пане де Ла Моль?

— Атож. А ви хто?

Тим часом як Ла Моль висловлював свій подив, що в кімнаті хтось є, та намагався з’ясувати, хто той новий товариш по житлу, герцог д’Алансон швидко повернувся до де Муї, притримуючи однією рукою засув, а другою затуляючи щілину в замку.

— Знаєте ви пана де Ла Моля? — спитав він у де Муї.

— Ні, монсеньйор.

— А він вас знає?

— Не думаю.

— То все добре. Вдайте, ніби дивитесь у вікно.

Де Муї, не відповідаючи, повернувся до вікна, бо Ла Моль почав виявляти нетерпіння і стукати в двері щосили.

Герцог д’Алансон кинув востаннє погляд на де Муї і, побачивши, що він повернувся спиною, відчинив.

— Монсеньйор герцог! — скрикнув Ла Моль, відступаючи в здивуванні. — Пробачте, пробачте, монсеньйор!

— Нічого, пане. Мені знадобилась ваша кімната прийняти декого.

— Будь ласка, монсеньйор, будь ласка. Дозвольте тільки, прошу вас, взяти мені плащ та капелюх, що на постелі, бо сьогодні вночі на мене напали на Гревській набережній злодії і відняли і те й друге.

— Справді, пане, — сказав принц усміхаючись і йду чи щоб подати Ла Молю те, що він просив, — у вас вигляд доволі пошарпаний: певне, мали діло з завзятими розбишаками!

Герцог подав Ла Молю плащ і берет. Молодий чоловік подякував і пішов у передпокій перемінити вбрання, аж ні трохи не цікавлячись тим, що герцог робить у нього в кімнаті, бо в Луврі було звичайною річчю, коли принци використовували приміщення своїх дворян для своїх приймань.

Де Муї підійшов до герцога, і вони обоє дослухались, коли Ла Моль скінчить передягатись і вийде. Але він, перемінивши костюм, сам вивів їх з клопоту, бо наблизився до дверей і сказав:

— Пробачте, монсеньйор, чи не зустрічали ви графа де Коконна?

— Ні, пане граф. Проте, він же на службі сьогодні вранці.

— Ну, то його, мабуть, убили, — сказав Ла Моль сам собі і пішов.

Герцог прислухався до його ходи, що затихала, віддаляючись; потім відчинив двері і підвів до них де Муї.

— Подивіться, як він іде, — сказав він, — і спробуйте наслідувати цю незрівнянну манеру держатись.

— Зроблю як зможу краще, — відповів де Муї. — На жаль, я не дамський кавалер, а солдат.

— В кожному разі, я чекаю вас до півночі в цьому коридорі. Якщо кімната моїх дворян буде вільна, я прийму вас там, якщо ні, знайдемо Іншу.

— Так, монсеньйор.

— Отже, сьогодні, до півночі.

— Сьогодні, до півночі.

— До речі, де Муї, як ітимете, махайте дужче правою рукою, це особлива манера пана де Ла Моля.

XXIV. Вулиця Тізон і вулиця Клош-Персе

Ла Моль вискочив із Лувра бігцем і кинувся розшукувати по Парижу бідолашного Коконна.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза