Квентін Дорвард

Попередній розділ, що видно з назви, мав з'ясувати читачеві, скерувавши його погляд назад, які були взаємини французького короля й герцога Бургундського, коли Людовік, спонукуваний почасти своєю вірою в астрологію, що обіцяла щасливе закінчення задуманого ним плану, а ще більше, без сумніву, усвідомленням своєї розумової переваги над Карлом, вирішив, хоч це був незвичайний, нічим не обгрунтований і майже зовсім нез'ясовний намір віддатися до рук свого лютого й запеклого ворога. Вчинок тим більш рискований і небезпечний, що за тих бурхливих часів було вже багато різних прикладів, коли найурочистіші присяги не убезпечували осіб, яким їх давали. Справді, вбивство діда герцога на мосту Монтеро в присутності батька Людовіка під час побачення, коли вони урочисто погодилися між собою жити в мирі й забути заподіяні один одному кривди, було страшним прикладом для герцога, якби він захотів тепер скористатися з нього.

Проте у вдачі Карла, запальній, зарозумілій, нестримній і жорстокій, не було, за. винятком припадків люті, віроломства й ницості — пороків, властивих холоднішим натурам. Якщо герцог не бажав віддавати королю пошани більше, ніж того вимагали закони гостинності, то він не виявляв і наміру порушити її священні межі.

Наступного дня після приїзду Людовіка було призначено парад усьому війську герцога Бургундського, такому численному й так добре озброєному, що Карл охоче показував його своєму могутньому суперникові. І справді, коли він, як васал перед своїм сюзереном, запевняв, що король може вважати всю цю армію своєю, посмішка, яка кривила його губи, і гордий блиск очей показували, що все це пустопорожні слова, бо це прекрасне військо скоряється лише його необмеженій волі і за його наказом готове виступити не тільки на Париж, айв будь-якому іншому напрямі. Та найбільше дошкуляло Людовікові те, що він пізнав серед цього блискучого війська багато прапорів французького дворянства, не тільки з Нормандії й Бретані, але й з провінцій, безпосередньо підпорядкованих його владі. Всі ці незадоволені з різних причин дворяни приєдналися до герцога Бургундського.

Проте, вірний своєму характерові, Людовік удавав, що не помітив цих незадоволених, хоч насправді перебирав у думці різні способи відколоти їх від бургундців і знов переманити на свій бік. Для цього він одразу вирішив наказати Олів'є й іншим своїм агентам вивідати настрій тих утікачів, які були особливо потрібні королю для здійснення його політичних намірів.

Тим часом сам він енергійно, хоч і дуже обережно, намагався прихилити до себе найзначніших сановників та радників герцога, застосовуючи свої звичайні засоби: надмірно уважне ставленця, тонкі лестощі та щедрі подарунки не для того, щоб, як він запевняв, підкупити відданих слуг свого благородного кузена, а для того, щоб ці слуги допомогли зберегти мир між Францією і Бургундією, Така мета була благородна сама по собі і, без сумніву, сприяла добробуту обох країн та їхніх государів.

Увага такого могутнього та мудрого короля була для дворян дуже принадна, лестощі теж зіграли неабияку роль, а подарунки, які, за звичаєм того часу, бургундські дворяни могли приймати без усякого приниження своєї гідності, зробили ще більше. Під час полювання на дикого кабана, коли герцог, як завжди, виявляючи запал, чи то була серйозна справа, чи просто розвага, захопився переслідуванням звіра, Людовік, котрому не заважала присутність Карла, шукав і знаходив нагоду таємно переговорити наодинці з тими його радниками, які вважалися найвпливовішими при бургундському дворі. Між іншим, він не забув ні про д'Емберкура, ні про де Коміна і, розмовляючи з цими двома видатними особами, досить влучно висловив свою хвалу хоробрості першого й літературному хисту другого — майбутнього історика цієї епохи.

Така можливість прихилити до себе симпатії або, якщо читачеві більше до вподоби, підкупити міністрів Карла була, по суті, основною метою, якої прагнув король, виряджаючися в цю подорож, і, коли б її було досягнуто, він задовольнився, якби навіть йому не пощастило домовитися з самим герцогом.