Квентін Дорвард

— Бажання вашої величності буде виконано з усією точністю, — сказав граф де Кревкер. — Галеотті, — додав він, — як мене повідомили, само вечеряє з веселою компанією, але ми зараз покличемо його, а інші негайно прибудуть сюди до ваших послуг.

— Ну що ж, тоді рушаймо до нашого нового житла, відведеного нам гостинним кузеном, — сказав король. — Нам відомо, що це житло досить надійне; треба сподіватися, що воно буде не менш безпечним.

— Ви звернули увагу, кого обрав Людовік собі? — прошепотів ле Глор'є графові Кревкеру, виходячи за королем із зали.

— Безумовно, мій веселий куме, — відказав граф. — Хіба ти можеш щось заперечувати проти цього?

— Нічого, зовсім нічого, тільки те, що це чудний вибір! Цирульник-обмовник, найманий шотландський горлоріз, головний кат і два його помічники та ще на додачу обманщик-дурисвіт. Я піду з тобою, Кревкере, подивитися, як ти розміщатимеш цих мерзотників, щоб повчитися в тебе розподіляти негідників за рангами. Сам чорт навряд чи міг би скликати таку раду й дати їй кращого голову.

Після цього нахабний блазень, якому все дозволялося, взяв фамільярно графа під руку й пішов поруч із ним на чолі великої варти, що повела короля до нового приміщення, виявляючи вдавану повагу до його особи.

Розділ XXVIII

НЕПЕВНІСТЬ

Хропе щасливе хлопство на ослоні,

Нема спокою голові в короні.

Шекспір. «Король Генріх IV», ч. II

Сорок озброєних воїнів з оголеними мечами, з палаючими смолоскипами ескортували або, певніш, конвоювали короля Людовіка з ратуші до Пероннського замку, і коли він увійшов в цю похмуру та сумовиту будову, здавалося, немов якийсь голос простогнав йому на вухо напис, що за словами флорентійського поета[234], було вирізьблено на воротах пекла: «Покинь надію, входячи сюди».

Мабуть, цієї хвилини якесь почуття гризоти могло б охопити короля, коли б він згадав про тих нещасних, сотні й навіть тисячі яких він без усякої причини, через найменшу підозру кидав у в'язниці без ніякої надії на визволення, де вони проклинали навіть саме своє життя, але все ж таки хапалися за нього, спонукувані тваринним інстинктом.

Від яскравого полум'я смолоскипів бліде сяйво місяця, що ледве світив з-за хмар, видавалося ще тьмянішим, а червона заграва, оповита димом, осявала старовинні будови, кидаючи похмурі тіні на стіни цього донжону, званого баштою графа Герберта. Це була та сама башта, на яку вчора Людовік дивився, передчуваючи якесь лихо; тепер королю доводилося стати її мешканцем, і жити тут у постійному страху перед насильством, яке під цим таємничим, мовчазним склепінням міг безкарно вчинити над ним у припадку гніву його надто могутній васал.

Страх ще більше стиснув серце короля, коли, проходячи подвір'ям, він побачив кілька трупів, нашвидкуруч прикритих військовими плащами. Він одразу пізнав у цих небіжчиках лучників шотландської гвардії, що, як граф до Кревкер пояснив, не підкорилися наказу покинути пости біля покоїв короля, і між ними й валлонськими охоронцями герцога сталася сутичка, внаслідок чого, перш ніж командири припинили її, з обох сторін загинуло кілька чоловік.

— Мої вірні шотландці, — сказав король Людовік, дивлячися на це сумне видовище, — коли б вам довелося битися сам на сам, уся Фландрія і вся Бургундія на додачу не могли б виставити рівних вам бійців.

— Авжеж, коли це завгодно вашій величності, — сказав Балафре, що йшов позаду короля. — Найшла коса на камінь, нічого не вдієш. Мало є таких, які можуть подолати більш ніж двох супротивників одразу. Я і сам, нічого гріха таїти, не стану битися водночас проти трьох, якщо цього не вимагає обов'язок, — тоді вже, звичайно, не до підрахунків.

— І ти тут, давній знайомий? — сказав король, обертаючися до нього. — Отже, при мені є ще один відданий слуга.

— І ще один, готовий допомогти вашій величності послугою чи порадою, — прошепотів Олів'є Ден.

— Усі ми віддані вашій величності, — понуро сказав Трістан Пустинник, — бо коли герцог позбавить життя вашу величність, то він нікому з нас не дозволить пережити вас, навіть коли б ми й бажали цього.

— Оце я називаю надійною гарантією відданості, — сказав ле Глор'є, що, як ми вже згадували, з цікавості ув'язався за Кревкером, що супроводжував короля.