Квентін Дорвард

— Підійдіть до мене, сеньйоре граф де Кревкер, — сказав Людовік, кинувши побіжний погляд на його грамоти. — Нам не потрібні вірчі листи, щоб прийняти такого відомого воїна, і ми не маємо сумніву, що він користується довір'ям у свого володаря. Сподіваємося, що ваша прекрасна дружина, в жилах якої тече кров наших предків, перебуває в доброму здоров'ї.

Коли б ви вели її під руку, сеньйоре граф, то ми подумали б, що ви озброїлись для того, щоб відстояти перед усіма закоханими рицарями Франції перевагу її чарівності. Але дружини нема, і ми не можемо зрозуміти причини того, що ви прибули в повній бойовій формі.

Сір, — відповів посол, — граф де Кревкер оплакує своє нещастя й благає вас вибачити йому, що він зараз не може відповісти з належною повагою на вашу королівську чемність, котрою ваша величність ощасливила його. Проте Філіпп де Кревкер де Корде[106] говорить не від свого імені: його устами промовляє найласкавіший пан і сюзерен герцог Бургундський.

— І що ж має сказати нам устами Кревкера герцог Бургундський? — запитав Людовік з належною гідністю. — Не забувайте, що Філіпп де Кревкер де Корде розмовляє з сюзереном свого сюзерена.

Кревкер уклонився й голосно проказав:

— Королю Франції, наймогутніший герцог Бургундський ще раз посилає вам писаний перелік образ і утисків, що їх вчинили на його кордонах гарнізони й урядовці вашої величності. Перший пункт, на який він бажає дістати відповідь, такий: чи маг. намір ваша величність дати йому повне задоволення за ці образи?

Король, позирнувши на меморандум, що його, схилившися на одне коліно, подав йому герольд, сказав:

— Ці справи вже давно розглянуто нашою радою. Деякі з перелічених образ були лише відшкодуванням за втрати, заподіяні моїм підданим, другі не мають під собою ніяких підстав, а за треті на нас уже помстилися прикордонні гарнізони й солдати самого герцога. Коли ж там є ще й такі, що не підійдуть під жодну із згаданих категорій, то ми, як християнніший володар, погоджуємося дати за них задоволення, хоч ці несправедливості вчинено не тільки без нашого відома, але й всупереч суворому нашому велінню.

— Я так і перекажу відповідь вашої величності моєму найласкавішому володареві, — промовив посол. — Але насмілюсь зауважити, що ця відповідь не відрізняється од попередніх ухильних відповідей вашої величності на справедливі скарги мого сюзерена, тому навряд чи вона може установити мир і приязнь між Францією і Бургундією.

— Хай буде так, як завгодно богові, — відказав король. — Бо не через страх перед зброєю твого володаря, а тільки заради миру я даю таку помірковану відповідь на його образливі закиди. Далі!

— Далі мій володар жадає, — сказав посол, — щоб ваша величність припинили таємні переговори з його фламандськими містами — Гейтом, Льєжем і Маліном. Він вимагає, щоб ваша величність відкликали назад своїх секретних агентів, які сіють смуту серед його добрих фламандських громадян. Крім того, щоб ваша величність вигнали за межі своїх володінь або, краще, передали для заслуженої кари їхньому законному сюзеренові тих зрадників, які, накоївши лиха, повтікали і знайшли собі надійний притулок у Парижі, в Орлеані, в Турі та інших французьких містах.

— Скажи герцогові Бургундському, — заперечив король, — що я нічого не знаю про ті підступні дії, в яких він так образливо звинувачує мене; що мої французькі піддані справді підтримують зв'язки з добрими містами Фландрії, але зносини ці дають взаємну користь, бо сприяють обміну й торгівлі, і припинити їх було б невигідно ні герцогові, ні мені; що з тих же причин багато фламандців живуть у моєму королівстві й перебувають під захистом моїх законів, але, наскільки нам відомо, ніхто з них не має нічого спільного з будь-якою зрадою або заколотом проти герцога. Далі. Ти чув мою відповідь.

— Як і першу, сір, вислухав з жалем, — відповів граф де Кревкер, — бо вона зовсім не така безпосередня і ясна, щоб її прийняв герцог, мій володар, як достатнє виправдання за цілу низку підступів таємних, але очевидних, хоч ваша величність тепер заперечує їх. Але це ще не все. Далі герцог Бургундський вимагає від короля Франції, щоб він негайно й під надійною охороною повернув до його володінь Ізабеллу, графиню де Круа, та її родичку й опікунку графиню Амеліну того ж самого роду, бо згадана графиня Ізабелла, що згідно з законом країни і за станом її маєтків перебувала під опікою герцога Бургундського, втекла з його володінь, хоч він дбайливо опікувався нею. Тепер вона знайшла таємний притулок у французького короля, який всупереч усім божим і людським законам, що завжди визнавалися в цивілізованій Європі, підбурює її не коритися герцогові. Я ще раз зупиняюся, щоб почути відповідь вашої величності.