ЛІРНИКОВІ ДУМИ

Почорніло синє море, Сонечко згасає, І на небі чорна хмара Каменем звисає.Як склепіння гробовеє, Небо сумне стало, І, як гроби, з себе, море Хвилі підіймало.І по світі білім тихо, Тілько ворон кряче, Тілько вітер повіває І жалібно плаче.Вдруг півнеба загорілось, Запалахкотіло ... І, як оком промигнути, Страшно загриміло.Загриміло, загуділо, Земля затряслася, І по небі громовая Стрілка пронеслася.Бах на землю! Стало тихо.

Небо замовчало. Лиш дрібненькими сльозами Землю устеляло.Плаче небо й перестало, Небу легше стало; Чорні хмари розійшлися; Сонце засіяло.Любо, мило в білім світі, Пташечки співають. В полі люде хліб збирають В морі риби грають. Любо, мило в білім світі, На душі миленько. Лиш їдному Соломону Сумно та тяженько.

XVII

І сидить він під скалою, І сидить, і плаче. Аж тут ворон чорнокрилий Понад морем кряче:

«Ой, літав я кажду нічку Помежи горами, Кажду нічку доглядав я Соломона мами.Ой, коли ж ти, злая ненько. Будеш умирати? Ой, коли ж я над тобою Сяду балювати?І літав я надаремне, І не маю жалю: Серед тучі, серед грому Я дождався балю.Общипав я твоє тіло Виссав твої жили,- Нащо ж серце твоє чорне Громи розкришили! ..»І літав він понад море, Просив моря пити:Тяжко стало після балю Ворона палити.I зачав він воду пити,

Пив і не напився І без духу в синє море 3 берега звалився.А Соломон розважає, Сльози утирає І до батька, до Давида, Весело вертає.

XVIIІ

Давид плакав у палацу, Тяженько журився. Аж тут раптом перед него Соломон з'явився.«Здоров, батьку мій Давиде! Ой, як ся ж ти маєш? Чи за неньку, чи за сина Сльози проливаєш?»І упав йому у ноги, Низько поклонився,-I, як сонечко на небі, Цар розвеселився.

«Здоров, сину Соломоне, Рідная дитино! Де ти був до сего часу? Сядь-но, розкажи-но!»І Соломон сів із батьком. Все став говорити: Як-то його рідна ненька Думала згубити;Як він смерті відкупився Від рідної мами; Як потому став він жити Чужими літами.Розказав він все Давиду. Давид розридався: «Слава богу, Соломоне, Що хоть ти остався!Я старий; уже не можу, Будеш помагати, А як смерть пошле мні господь, Будеш царювати!»

XІX