Юрій Яновський

МАЙСТЕР КОРАБЛЯ

Роман

ПРИСВЯТА

Високо в небо соколи літали!Далеко в море гості запливали
І парус, парус, парус доганяв.Надувши груди білі, йшли фрегати,Над морем місяць уставав салдатомІ просторінь шляхів охороняв.Веселий день любови кочової!На палубі вино, брязкіт зброї,

І плескіт хвиль, неначе крик коня.Надувши груди білі, йшли фреґати,Над морем місяць уставав салдатомІ просторінь шляхів охороняв.Любовна міць на палубі рухливій,На кораблі, що йде, мов білий привид,И зорю на щоглу, як ліхтар, підняв!Надувши груди білі, йшли фреґати,Над морем місяць уставав салдатомІ просторінь шляхів охороняв.

1928

Забирайте же с собою в путь, выходя из мягких юношеских лет в суровое, ожесточающее мужество, — забирайте с собою все человеческие движения, не оставляйте их на дороге: не подымете потом!..

Забирайте ж із собою в путь, виходячи
 з м'яких юнацьких літ до суворої, загартованої мужності, — забирайте з собою
 всі людські порухи, не залишайте їх на
 дорозі: не знайдете потім!

Н. В. Гоголь

Nеіn! hіег hаt еs kеіnе Not: Schwarze Madchen, weibes Brot!Morgen in ein ander Stadtchen:Schwarzes Brot und weibe Madchen.Hi! все добре на землі:Чорна дівка, білий хліб!

Завтра в інший край мандрівка:Чорний хліб і біла дівка.

J.W. Goethe

But the standing toast that pleased me mostWas, «The wind that blows, the ship that goes,And the lass that loves a sailor!»Але завше я пив лиш за те, що любив,Лиш за «Вітер, що дме, корабель, що пливе,За дівча, яке любить матроса!»

C. Dibdin

O navis, referent in mare te noviFluctus?О корабле, тебе вже манить хвиляМоря?

Horatius

I

Сиве волосся до чогось зобов'язує. Старечі ноги йдуть уже просто до могили. Багате досвідом життя лежить переді мною, як рельєфна мапа[1] моєї Республіки. Скільки-то води втекло з того дня, коли я, молодий, зелений юнак, окунувся в життя! Зараз мені — за сімдесят, мене термосить іноді ломота, руки дрижать, і на очі набігає сльоза. Тоді я наказую розтопити кану, кладу на підставку ноги і стежу вогники над деревом. Це такий архаїзм тепер — топити дровами, але не нарікайте на мене — я згадую свою давню юність.

Дивлюся, як перебігає прекрасний вогник, символ вічного переходу енергії й розкладу матерії, простягаю до нього руки, і він гріє мої долоні, на яких лінія життя доходить уже до краю. Старість до чогось зобов'язує.

Сьогодні я бачив нашу надзвичайну «Білу Пустелю». Молодий кінорежисер із повагою потиснув мені руку й захоплено подивився в вічі. «Він не може висловити всієї радості з того факту, що бачить мене. Він радий, що бачить мене здоровим, і запрошує до себе в ательє. Він за моїми книжками вивчав кінематографію. Він перекаже товаришам по роботі, що велика людина (це я) ущасливить їх візитом». Аж утомив компліментами. Я ще раз потиснув йому руку й лишився на самоті.

«Біла Пустеля» дійсно шедевр. Такі картини з'являлися в нас раз на десятиріччя і стояли, як маяки. Ви пам'ятаєте, певно, «Народе, встань!», «Останній Клич» та «Китайське Сонце»? Що діялося в пресі з приводу «Повісьте прапор над морями!»? І, нарешті, передостанній велетень славетного Семпера Травиці — «Народження інтернації». Була спеціальна демонстрація шкіл. Діти носили прапори і плакати по вулицях, вигукуючи Травиці: «Спа-си-бі, дя-дю Сем-пере! Ві-та-є-мо дядька Семпера!» Мікрофони збирали всі привітання й доносили їх до вух Травиці, що саме сидів біля кани в моїй кімнаті.

Тепер я знову мав щастя побачити на екрані новий крок наперед. Кіномистецтво дійшло апогею. Якими смішними здались мені витвори його на зорі існування. Ми, пригадую, ніяк не могли погодити між собою питання: «Мистецтво кіно чи ні». Ви бачите, які ми були по-дитячому нерозумні й яким дурницям віддавалися.