Меч Арея

В радянській історіографії налічується аж три різні «дати народження» Києва. Дехто називає навіть... Х сторіччя! Не так давно, як ми знаємо, Києву «дозволили» відзначити 1500-річний ювілей. Але давно існує й третя думка: історію Києва слід починати від тих поселень, що з'явилися на його нинішній території задовго до полянського князя Кия й навіть до нової ери. Такої думки дотримували видатні українські вчені І. М. Самойловський, В. П. Петров та багато інших істориків.

Навряд чи можна відшукати кращий варіант для того, щоб сказати: ось античний Київ — величезне й могутнє першомісто Київ-Хотівський, од якого слід починати літочислення Матері міст руських. Археологи називають його «городищем», і це в їхніх вустах звучить зневажливо. Але ж ми кажемо, що полянський князь Кий збудував «мал городок» — то чим же це вище? Якщо французи не так давно відсвяткували 2000-ліття своєї столиці тільки на тій підставі, що Юлій Цезар згадав серед переможених галлів якесь плем'я паризієнів, а сам Париж засновано через три сотні років по смерті Цезаревій, то ми мусимо взяти за дату народження нашого Києва VI сторіччя до н. е., коли на південних околицях нашої столиці народився Київ-Хотівський.

Доба Києва-Хотівського була добою розквіту таких городищ (насправді — античних міст) на території всієї України. Згадаймо хоча б Немирівське, Гаврилівське, Кам'янське та Більське городища, засновані тоді-таки хліборобськими «скіфськими» племенами. А ще згадаймо Змійові вали — могутні фортифікаційні споруди, перші з яких виникли теж у «скіфський» час.

Тільки високорозвинене суспільство спроможне на подібні трудомісткі й дорогі будови, й тогочасне суспільство було таким. Хоч у якихось галузях поступу племена та племінні об'єднання Північного Причорномор'я відставали од греків, але в суспільному розвитку, як казав відомий ленінградський вчений В. Ф. Гайдукевич, ішли майже в ногу з давніми греками.

Хіба ж не про це свідчить історія Скіфії? Чому тоді ми намагаємося принизити самих себе й запекло твердимо, ніби в нашій минувшині не було ні блискучої культури, ні гідних подиву звершень, ані чудових міст? Усе це було, був і Київ (може, хіба що називався Хотовим чи ще там як) за півтори тисячі років до Олега й Ігоря, хай і не на тих самих пагорбах, але стояв. Живі міста мають властивість рухатися в просторі. Кожна епоха висувала свої закони, свої вимоги й до людей, і до міст. Стародавній Галич, наприклад, був од Галича сучасного за шість кілометрів, але ж ми не кажемо, що це різні населені пункти. З цього приводу надзвичайно цінною видається нам знахідка Г. М. та І. Г. Шовкоплясів у київському мікрорайоні Оболонь. Вони відкрили поселення II ст. до н. е. — II ст. н. е., що неабияк прислужилось історикам, продовжуючи біографію Києва.

Історія наша повна білих плям, історіографія рясніє плямами темними й ще більше — затемненими. Й цей справедливий докір, як казав Олександр Хомич Вельтман, талановитий російський письменник та історик, може, не досить озброєний археологічними матеріалами, зате щедро обдарований талантом ретроспективного аналітика, — лягає на сумління не так найдавніших істориків, як на істориків доби істинно варварської, коли старанність, доброчесність та прагнення об'єктивності, що існувала раніше, почали в масовому порядку, при переписуванні античних свідчень та хронік, замінюватись невігласькими перекручуваннями, описками та свідомим підтасовуванням для наперед планованого вкорінення в історіографії неіснуючих фактів і дій, прийшлих династій та прийшлих народів-завойовників. Та й нині далеко не кожен історик може похвастатися, що він очистив себе від скверни тих варварських традицій.

І наш святий першообов'язок — вишукувати в полові нещирості й тенденційних перекручень зерна правди, хоч би як важко й на перший погляд безнадійно це здавалось.

1972-1990 pp.

АВТОР