Мертва зона

— Гаразд, — сказав Джонні. — Я зворушений вашою мужністю й відданістю своїй справі. Я вас вислухаю, але даю вам усього п’ятнадцять хвилин. Мені приписано щоденний пообідній сон. — То була невеличка брехня, але з добрим наміром.

— П’ятнадцять хвилин буде задосить. — Діс присунувся ближче. — Я тільки висловлюю своє припущення, містере Сміт, але, як я розумію, ви заборгували в цих краях десь із двісті тисяч доларів. А це неабиякі гроші, ви згодні?

Усмішка Джонні пригасла.

— Що я кому заборгував, — відказав він, — це моє діло.

— Авжеж, звісно, ваша правда. Я не хотів вас образити, містере Сміт. Так от, «Всепроникний погляд» хотів би запропонувати вам роботу. Досить вигідну роботу.

— Ні. Категорично ні.

— Якби ви тільки дозволили мені викласти…

Джонні сказав:

— Я не практикую як екстрасенс. Я не Джін Діксон, не Едгар Кейс і не Алекс Тенноус. З цим покінчено. Я зарікся повертатись до цієї теми.

— Можна мені ще дві-три хвилинки?

— Містере Діс, ви, я бачу, не розумієте…

— Всього дві-три хвилинки… — Діс, улесливо всміхнувся.

— До речі, як ви мене знайшли?

— Ми маємо в Мені позаштатного кореспондента з газети «Кеннебек джорнел». Він сказав, що хоч ви й зникли з місцевого обрію, проте, як видно, живете в свого батька.

— То це йому я маю уклінно дякувати, так?

— Авжеж, — весело мовив Діс. — І б’юсь об заклад, що ви таки дякуватимете йому, коли вислухаєте нашу пропозицію до кінця. Можна?

— Катайте, — сказав Джонні. — Але майте на увазі: я свого рішення не зміню, дарма що ви набралися стільки страху, летівши сюди.

— Як вам буде завгодно. У нас країна вільна, еге ж? Справді вільна. Так от, як ви, певно, знаєте, містере Сміт, «Всепроникний погляд» спеціалізується на парапсихології. Як по правді, то наших читачів хлібом не годуй, а дай їм щось таке. Ми маємо щотижневий тираж три мільйони примірників. Три мільйони читачів щотижня, містере Сміт, як вам такий розмах? Як ми цього досягаємо? Пишемо про речі високі, духовні…

— Двоє немовлят-близнюків стали жертвою ведмедя-людожера, — пробурмотів Джонні.

Діс знизав плечима.

— Що вдієш, ми живемо в жорстокому світі, хіба ні? Людей треба повідомляти й про таке. Вони мають право знати. Але на кожний матеріал про низькі матерії ми даємо читачам три інші: як безболісно скинути зайву вагу, як досягти сексуального вдоволення й взаємної відповідності, як наблизитися до бога…

— А ви вірите в бога, містере Діс?

— Як по щирості, то ні, — відповів Діс і всміхнувся своєю улесливою усмішкою, — Але в нас демократична країна, одна з найбільших у світі, правда ж? І кожен — сам собі пастир. А головне — в бога вірять наші читачі. І в ангелів, і в чудеса…

— І у вигнання нечистої сили, і в диявола, і в чорні меси.

— От-от-от, ви правильно вловили. У нас спіритуалістична аудиторія. Люди справді вірять в усю цю потойбічну маячню. Ми маємо угоди з десятьма екстрасенсами, включаючи Кетлін Нолан, найславнозвіснішу ясновидицю Америки. Ми хотіли б укласти таку угоду й з вами, містере Сміт.

— Хотіли б?

— Саме так. Що це для вас означатиме? Ваше фото й невелика колонка з’являтимуться приблизно раз на місяць, у номерах, спеціально присвячених парапсихічним явищам. Щось на зразок: десять видатних ясновидців «Всепроникного погляду» передрікають друге президентство Форда абощо. Ми даємо також спеціальні випуски до Нового року й до Дня незалежності — про шляхи Америки в наступному році. Ці випуски завжди насичені інформацією, холостими пострілами по зовнішній і економічній політиці та іншою всячиною…

— Мені здається, ви не розумієте, — урвав його Джонні. Він говорив дуже повільно, наче до малої дитини. — У мене разів зо два справді траплялися прозирання, можна сказати, я «бачив майбутнє», але це діялось поза моєю волею. А передректи друге президентство Форда я так само не в змозі, як подоїти бика.

Діс зробив великі очі.

— А хто сказав, що ви в змозі? Всі ті колонки роблять наші штатні працівники.

— Ваші штатні… — Остаточно спантеличений, Джонні витріщився на Діса.

— Ну звісно, — нетерпляче відказав той. — Ось, приміром, останні два роки в нас успішно виступає такий собі Френк Росс, спеціалізується на стихійних лихах. З біса приємний хлопець, але, боже ж ти мій, він і дев’яти класів не закінчив. Відбув два строки в армії, а коли ми його знайшли, мив автобуси на міжміському автовокзалі в Нью-Йорку. То як ви гадаєте, ми могли довірити йому робити колонку? Він же й слова правильно не напише.

— Але ж передрікати…

— Свобода слова, цілковита свобода слова. Ви б ще не так здибувалися, коли б знали, як часто весь той читацький люд залюбки ковтає найнесосвітенніші брехні.