Мiжзоряна нянька

Четверо кинулися один до одного, завмерли в обiймах. Смерть не могла роз'єднати їх. Через провалля космосу, через зорянi хащi, через мiльйони перепон, через темряву небуття гаряча любов сердець знову з'єднала їх у поривi великого щастя.

Марiя дивилася на сяючi очi синiв, цiлувала їх, плакала i без упину запитувала:

— Як же так? Чому ми живi? А хто вас урятував?

I сини вiдповiли їй:

— Ось поглянь. Вiн теж прийшов. Це — наша нянька. Якби не вiн — ми б не зустрiлися нiколи…

Марiя поглянула i щасливо засмiялася. Бiля дверей стояв УР. Вiн автоматично заявив:

— Капiтан рухається. Марiя також. Їхня система вiдновлена. Можна знову летiти в космос. УР готовий.

— Друже мiй, — нiжно сказала Марiя. — Значить, ти все зробив. Ти виконав моє прохання. Вiд усього серця дякую тобi, чудесний, любий Урчику…

УР задоволено мовчав, блимаючи червоними вогниками очей.