МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ

“За сталих перекидувань бригади на найгірші відтинки фронту та постійне ангажування її на головний удар, бригада фізично до крайности була виснажена. Не звертаючи на це увагу, бригаду перекинуто 30 грудня 1943 р. на Білу Церкву. Німцям в Білій Церкві загрожувало оточення. Наша танкова частина була відряджена до розпорядження 74-ої совєтської дивізії. Тому тепер без допомоги танків і артилерії бригада мусіла штурмом взяти ріку Рось і переправитися на другий бік. Головний удар мала зробити перша чсл. бригада, перетинаючи відступовий шлях німцям з Білої Церкви. По правій стороні чсл. бригаду мав підтримувати 764 полк, а з лівої сторони 163 совєтська дивізія”.^[121]

Чсл. бригада неочікувано досягнула дорогу відступу о год. 3:45 ранку. Це сталося на Новий Рік 1944.

“Коли розвиднілося бійці чсл. бригади довідалися, що обіцяна московська поміч не прийшла і бригада дісталася німцям в міх. Німці, коли опинилися в новому оточенні у Білій Церкві, кинули всі сили на проломлення оточення”.^[122]

Зі всіх сторін на два батальйони закарпатців почали наступати танки й моторизовані автоматчики та німецька піхота обстрілюючи з гармат і мінометів.

“Москалі зі своєї оборонної позиції на правім і лівім крилі та чехи з жидами з великого берега за рікою Рось біля Глибочка, дивилися на страшну трагедію, коли на рівнім, як стіл полі, німецькі танки ковзалися на трупах закарпатців, і ніхто й не думав їм дати допомогу, або хоча один артилерійський вистріл. На полі бою залишилося 750 українських трупів. Про цю трагедію чехи мовчать. Чому? Як звичайно, москалі прикрили цю зраду і злочин “нагородою” першої чсл. бригади в СССР орденом Богдана Хмельницького”.^[123]

На другий день чсл. бригада разом з москалями мусіла йти наново здобувати вже перед тим здобуту позицію закарпатськими українцями. Німці 3 січня 1944 року запалили Білу Церкву й відступили.

Тут ми бачимо зі сторони головного команданта, полк. Л. Свободи виразну тенденцію знецінення і применшення вкладу закарпатських українців до чсл. бригади. Для кожного є очевидним, що 66 вбитих під Білою Церквою не є те саме, що 750 вбитих. Але це не було для коменданта чсл. бригади дуже важливе, бо закарпатські українці - це смертники, які вже давно були присуджені на знищення, як живі свідки московських концентраційних таборів смерти.

Дефіляда в м. Хусті з нагоди 22-го січня в Києві 1918 року.

На початку 1944 року в місті Єфремов, на схід від міста Орел, формувалася друга чсл. самостійна парашутна бригада, яку мали перекинути на Словаччину на поміч народному повстанню, але замість того її перекинули, як гарматне м'ясо на фронт, замість совєтської 21-ої дивізії в районі Бзянка-Сяночок. Це був тяжкий терен та із всіми вигодами для німців. За цю безголову атаку чехословацька парашутна бригада заплатила великими втратами.

“Після розбиття цієї бригади 17 вересня 1944 р., прийшло розпорядження, щоб цю розбиту бригаду перекинути літаками на Словаччину. Це не було зовсім доцільне, а навіть злочином, щоб цілком розбиту й дезорганізовану бригаду кидати німцям в пастку, яку німці на Словаччині цілковито знищили. З летовища Івоничі біля Кросна мали 350-ма літаками перевести розбиту другу чсл. парашутну бригаду на Словаччину до Банської Бистриці. Під час операції 12 літаків збито, забиваючи 380 парашутистів. Після приземлення на Словаччині бригада негайно вступила в бій з СС дивізіями, відбиваючи наступ на Зволен, Кремницю. Бригаду перекинено навмисно з запізненням, коли німці вже придушували повстання”.^[124]

Генерал Свобода в своїй книжці каже, що операція висадки решток другої парашутної бригади була заплянована на три дні, але вона протягнулася на чотири тижні.