МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ

“Щоб зменшити вклад закарпатських українців в боротьбі за ЧСР, чехи пішли на таку підлу підробку, що навіть зфальшували історичні документи про чсл. армію в СССР. На спільних могилах, де поховані українці, чехи зробили надписи, ніби там поховані чехи, словаки і жиди, імена осіб, які в дійсності не існували в заграничній армії. Адже на протязі всієї фронтової доби чехів згинуло не більше однієї тисячі, а закарпатських українців - 25,000 вбитих і ранених. Найбільші успіхи в цій армії осягнули українці. Чехи і жиди добре знали, що українці не мали іншого виходу, лише воювати в їхній армії, або дістатися москалям на поталу”.^[137]

Нормально вояки певної нації, що в боротьбі з ворогом здобувають національну незалежність, є в певній пошані в народі за їхні геройські подвиги, але не так було з карпатськими українцями, які воювали за самостійність ЧСР.

Велика частина закарпатських українців, членів чехо-словацького корпусу після закінчення війни виїхала на Захід. До такого вчинку змусіла їх політична й національна дискримінація. Решта вояків опинилася в Чехії у тяжких соціяльних і політичних обставинах, засуджені на цілковиту асиміляцію, бо закарпатським українцям не дозволено створити ані однієї культурної української організації, школи або видавати газету. Найменший вияв українського руху переслідували органи державної безпеки, які були підпорядковані московському КГБ.

Друга світова війна закінчилася для наших ворогів перемогою, а Україна залишилася найгіршою колонією в Европі на дальші десятиліття. Почалися знову мільйонові депортації українців у в'язниці та концентраційні табори на “не ісходиму Сибір”, на поневіряння, голод, холод, моральні терпіння та смерть.

Хоча закарпатські українці, в чсл. заграничній армії в СССР воювали не під рідними прапорами й не під рідним командуванням і не за мету, визначену національним проводом, бо їхнє перебування в цій армії не було добровільне, воно було вимушене обставинами, про які обширно було сказано, однак свідомість боротьби закарпатських українців проти гітлерівської навали на Україну, давала їм радість боротьби за рідну землю, на якій родилися і прославилися їхні предки.

Їхні жертви, геройство й патріотизм будуть напевно позитивно оцінені в українській історії.

Незаперечним фактом є, що у витворенні й плеканні їхнього патріотизму серед дуже невідрадних умов, в яких у тому часі знаходилися закарпатські українці, спричинилася у великій мірі ОУН, від самого початку навчаючи їх скритості, внутрішньої моральної дисципліни, шляхетності й геройського войовничого духа.

“Закарпатські українці: воїни, офіцери з чсл. заграничної армії в СССР пролятою кров'ю в Другій світовій війні навіки склали присягу вірности Україні, українській нації і завтрішній визвольній війні”.^[138]

А московський імперіялізм узмістовлений в безбожному большевизмі взяв на себе додатковий злочин за знищення більше як 100,000 молодих закарпатських українців патріотів - цвіту нашої нації.

Хай Господь судить за це Москву!

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Бо як в одному тілі маємо багато членів, але всі члени

не ту саму мають чинність. Так ми многі одне тіло

в Христі, а кожний окремо один другому члени.

(Посл. Ап. Павла до Рим. 12, 4-5.)

Так ми читаємо в посланні св. Апостола Павла до Римлян, що ми: одне тіло в Христі, а недавно А. Айнштайн ствердив, що людина насправді є частиною всього.

1. Наука доказує, що Бог, закон природи, є все те, що є. Ми всі є Його частиною, а Він є частиною нас. Тому, якщо ми робимо комусь добро, ми його робимо в першій мірі для себе, і навпаки, якщо ми робимо комусь зло, ми його робимо для себе самого. З цього виходить, що людина може бути для себе найбільшим своїм ворогом, чи добродієм.

Якщо б люди, чи народи зрозуміли цей космічний принцип життя і практикували його, який є незмінний як і гравітаційний закон, вони б два рази подумали над тим, якби не трактувати другого несправедливо. Якщо вони мимо того роблять зло іншому, вони не знають, що вони роблять. Ці люди, чи народи не здають собі справи, що вони роблять подібно як робили судді й кати Ісуса Христа, не знаючи, що вони роблять те для самих себе.

2. Другим важним природним принципом є національний принцип. Кожний народ, великий чи малий, що уважає себе зрілим вести самостійне життя, має право на самовизначення. І тут ніхто не може йому диктувати, чи він може мати це право, чи ні. Оскільки хтось заперечує це право другому, він сам не є гідний мати це право, і він скоріше чи пізніше стратить це право сам. (Наприклад: Чехо-Словаччина, Польща, Мадярщина і т. д.).

3. Одною найбільш фундаментальною Правдою, про яку вчив Ісус Христос, і яку людство так мало розуміє і практикує є - думка людини, що дає свій початок до кожної акції - доброї чи злої.