НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Звісно, буде,— погодилася Дессі.— Коли я мала ательє, я експлуатувала дівчат, які хотіли навчитися шити,— а вони експлуатували мене. Думаю назвати це «Великим жолудевим змаганням» округу Монтерей. І ми допустимо до змагання не кожного. Для призів можна обрати велосипеди — хіба ти не збирав би жолуді в надії дістати велосипед?

— Ще й як збирав би,— відповів Том.— А чи не могли б ми їм ще й платити?

— Тільки не грошима. Інакше це перетвориться на працю, а вони воліли б уникати праці, за можливості. Так само, як і я.

Том відхилився від своєї дошки і розсміявся.

— Так само, як і я,— сказав він.— Гаразд, ти займайся жолудями, а я займуся поросятами.

— Томе, хіба не було б кумедно, якби ми заробили гроші, саме ти і я?

— Але ж ти заробляла у Салінасі,— здивувався він.

— Трошки — зовсім небагато. Обіцянками, однак, я була дуже багата. Якби мені платили за всіма рахунками, нам не знадобилися б свині. Ми вже завтра могли би поїхати до Парижа.

— Я збираюся з’їздити в місто і переговорити з Вілем,— повідомив Том. Він відсунув стілець від креслярської дошки.— Хочеш, поїдемо разом?

— Ні, я залишуся і все як слід обміркую. Завтра я розпочинаю «Велике жолудеве змагання».

2

Повертаючись на ранчо пізнього пообіддя, Том був пригнічений і сумний. Як завжди, Віль зумів розжувати і виплюнути увесь його ентузіазм. Віль витягував губи, тер брови, чухав ніс, протирав окуляри і довго й ретельно обрізав і розпалював сигару. У проекті з розведенням свиней було багато дірок, і Вілю вдалося встромити пальці в кожну.

Жолудеве змагання не спрацює, хоча він не пояснив доладно, чому саме. Уся ця затія непевна, а надто в такі часи, як-от зараз. Найбільше, що зробив Віль,— погодився про це подумати.

Якоїсь миті під час розмови Том хотів був розповісти Вілю про Європу, але його зупинила швидка інтуїція. Сама думка вештатися Європою, хіба що людина вже відійшла від справ і має непоганий капітал у цінних паперах, здалася б Вілю божевіллям, порівняно з яким план розводити свиней видавався б вершиною ділової кмітливості. Том нічого не розповів і залишив Віля з обіцянкою «подумати», знаючи, що його вердикт буде проти свиней і жолудів.

Наївний Том і гадки не мав, що вдале маскування належить до творчих радощів бізнесмена. Виявляти ентузіазм просто безглуздо. І Віль насправді вирішив як слід усе обмізкувати. Деякі частини цього плану його захопили. Том натрапив на цікаву річ. Якщо можна було б закупити молочних поросят у кредит, відгодувати їх на кормах, які практично нічого не коштують, продати їх, виплатити позику й отримати прибуток — це зовсім і зовсім непогано. Віль не став би грабувати свого брата. Він би тільки долучився до його прибутків. Наприклад, Том навіть не знає ні цін на свинину, ні тенденцій їхнього розвитку. Якби план спрацював, Віль міг би зробити Тому дуже щедрий подарунок, можливо, навіть, «форд». А якщо запропонувати «форд» як перший і єдиний приз за жолуді? Уся долина Салінас-Веллі кинулася б їх збирати.

Їдучі назад на ранчо Гамільтонів, Том роздумував, як повідомити Дессі, що їхній план негодящий. Найкраще було би придумати якийсь інший план. Як можна заробити протягом року гроші на поїздку до Європи? Раптом він усвідомив, що не знає, скільки їм потрібно. Скільки коштує квиток на пароплав? Їм знадобиться цілий вечір на підрахунки.

Том був майже певний, що Дессі вибіжить з дому йому назустріч. Він приготувався зробити веселе обличчя і пожартувати. Але Дессі не вибігла. Мабуть, прилягла, подумав він. Він понапував коней, відвів їх до стайні й насипав сіна у ясла.

Дессі лежала на дивані у вітальні, коли він зайшов туди.

— Задрімала? — спитав він, а потім побачив, якого кольору в неї обличчя.— Дессі! — крикнув він,— що з тобою?

Дессі силувалася опанувати біль.

— Просто заболів живіт,— сказала вона.— Сильно прихопило.

— Ох,— видихнув Том,— ти мене налякала. З болем у животі я впораюсь.

Він пішов на кухню, повернувся зі склянкою перлистої рідини і дав її сестрі.

— Що це, Томе?

— Добрі старі солі. Можуть викликати кольки, але неодмінно допоможуть.

Вона покірно випила і скривилася:

— Пам’ятаю цей смак. Мамині ліки у сезон зелених яблук.

— А тепер лежи тихо,— наказав Том.— Я зрихтую якусь вечерю.

Дессі чула, як він порається у кухні. Біль розривав її тіло. А окрім болю, був страх. Вона відчувала, як оті ліки вогнем печуть її шлунок. За кілька хвилин вона дотяглася до їхнього саморобного туалету зі зливом і спробувала виблювати ті солі. З лоба її стікав піт і сліпив очі. Коли вона схотіла розпрямитися, м’язи живота звело, і розпрямитися не вдалося.

Пізніше Том приніс яєчню. Дессі ледь-ледь похитала головою.

— Не можу,— сказала вона, всміхаючись.— Гадаю, мені краще лягти в ліжко.

— Солі скоро подіють,— завірив її Том.— І все буде добре.— Він провів її до ліжка і допоміг влягтися.— Що таке ти могла з’їсти, щоб тебе отак прихопило?

Дессі лежала у себе в спальні, силою волі переборюючи біль. О десятій вечора її воля почала програвати битву. Вона гукнула Тома. Він прочинив двері. В руках він тримав журнал «Світовий альманах».