НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Вони мали те, чого їй бракувало, але вона не знала, що то було. Коли вона дізнається, буде готова; а коли буде готова, то знатиме, що готова вже давно, можливо, все життя. Мозок її задерев’янів, тіло рухалося незграбно, як у неповороткої маріонетки, але вона взялася до своїх звичайних справ.

Був полудень — Кейт знала це завдяки теревеням дівчат у їдальні. Ці ледацюги тільки повилазили з ліжок.

Кейт ніяк не вдавалося повернути дверну ручку, аж доки вона не затиснула її між долонь. Дівчата обірвали сміх, побачивши хазяйку. З кухні вийшов кухар.

Кейт нагадувала хворого привида, перекошеного і жахливого. Вона прихилилася до стіни їдальні, всміхнулася до дівчат, але ця усмішка налякала їх ще більше, бо здавалося, що Кейт зараз заволає від болю.

— Де Джо? — спитала вона.

— Вийшов, мем.

— Слухайте,— сказала вона.— Я давно не можу виспатися. Зараз я прийму ліки й ляжу. Не хочу, щоб мене турбували, не хочу вечеряти. Спатиму цілу добу. Перекажіть Джо, щоб до мене нікого не пускали аж до завтрашнього ранку. Вам зрозуміло?

— Так, мем,— відповіли дівчата.

— Тоді добраніч. Ще день, але я кажу — добраніч.

— Добраніч, мем,— відповіли вони слухняним хором.

Кейт обернулася і крабом поповзла до своєї кімнати.

Вона зачинила двері й постояла, роззираючись, намагаючись спланувати свої нехитрі дії. Підійшла до бюро. Цього разу вона примусила свою руку, попри біль, написати просту фразу: «Залишаю все, що маю, моєму синові Арону Траску». Поставила дату, підписалася «Кетрін Траск». Пальці її застигли на аркуші, але потім вона підвелася і залишила свій заповіт, не перегортаючи, на бюро.

Вона налила собі в чашку холодного чаю, віднесла чашку до сірої кімнати в прибудові й поставила на тумбочку. Потім підійшла до туалетного столика, розчесала волосся, нарум’янилася, припудрилася і підфарбувала губи блідою помадою, якою завжди користувалася. Наостанок вона підпиляла і почистила нігті.

Коли Кейт зачинила двері до сірої кімнати, світло ззовні вже не діставалося, тільки настільна лампа конусом освітлювала стіл. Кейт розклала подушки, збила їх і сіла. Для проби вона приклала голову до пухової подушки. Раптом їй стало весело, ніби вона збиралася на вечірку. Вона обережно витягла з-за корсажа ланцюжок, розкрутила циліндрик і витрусила собі на долоню капсулу. Усміхнулася і промовила:

— «З’їж мене»,— і поклала капсулу в рот.

Потім узяла чашку.

— «Випий мене»,— і ковтнула гіркого холодного чаю.

Вона в очікуванні примушувала себе зосередитися на Алісі — такій малесенькій. Перед очима виникли й інші обличчя — батько і мати, і Карл, і Адам, і Сем Гамільтон, і потім Арон, а ще вона бачила, як їй посміхається Кел.

Йому не довелося нічого говорити. Говорив блиск у його очах: «Вам чогось бракує. Вони це мають, а вам цього бракує».

Вона знову повернулася подумки до Аліси. У стіні навпроти була дірочка від цвяха. Там ховається Аліса. І вона обійме Кейті за талію, а Кейті обійме Алісу за талію, і вони підуть разом — найкращі подруги, крихітні, як булавочна голівка.

Приємна нечутливість заповзала у її руки й ноги. Біль виходив через долоні. Повіки стали важкі — дуже важкі. Вона позіхнула.

Вона подумала, або промовила, або подумала: «Аліса не знає. Я йду просто повз неї».

Очі в неї заплющилися, і її струснула запаморочлива нудота. Вона розімкнула очі й озирнулася, нажахана. Сіра кімната потемнішала, конус світла розтікався і струменів, як вода. Потім очі знову заплющилися, пальці зігнулися, ніби охоплювали маленькі груди. Серце Кейт билося поважно, дихання уповільнювалося, і вона ставала все меншою і меншою, а потім зникла — ніби її взагалі ніколи не було.

2

Коли Кейт відпустила Джо, він пішов до перукарні, як завжди, коли бував засмучений. Його підстригли, помили голову яєчним шампунем, освіжили тоніком. Зробили масаж обличчя, косметичну маску, манікюр, а ще начистили до блиску черевики. Зазвичай усе це, та ще нова краватка, повертали Джо гарний настрій, але він залишався пригніченим, виходячи від перукаря, якому залишив п’ятдесят центів чайових.

Кейт загнала його в пастку, як щура, заскочила зненацька. Вона дуже метикована, а він розгубився і тепер безпорадний. А цей її трюк, що, мовляв, сам усе вирішуй, теж збиває з пантелику: вона справді так думає чи ні?

Вечір розпочався мляво, але потім прибули після важкого випробування в Сан-Хуані шістнадцять членів студентського таємного товариства у Стенфорді, та ще два кандидати у члени, і почали відчайдушно веселитися.

Флоренс, яка палила цигарки на гулянках, сильно кашляла. Щойно вона намагалася, починався кашель, і в неї нічого не виходило. А на жеребця поні напав пронос.

Студенти вищали і гамселили один одного, розважаючись. А потім вони вкрали все, що не було прибито цвяхами.

Коли вони пішли, двоє дівчат затіяли нудну й монотонну сварку, а в Терези виявилися перші симптоми сифілісу. Господи, ну й ніч!