НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Потім він подивився на її розбите обличчя. Помацав, чи б’ється її серце, але нічого не почув через шалене калатання свого власного. Дві завершені й окремі думки промайнули у нього в голові. Перша радила: «Треба її поховати, треба викопати яму і вкинути її туди». Друга ридала, як дитина: «Я не можу цього перенести. Я не здатний торкнутися її». Потім хвороблива відраза, яка приходить на місце люті, охопила його. Він поспішно утік, залишивши свою валізу, залишивши свій арапник, залишивши свою дубову скриньку з грошима. Він блукав у темряві, не знаючи, як позбутися тієї відрази бодай на час.

Його ніколи ні про ще так і не спитали. Відхворівши,— а дружина віддано опікувалася ним під час хвороби,— він повернувся у свій бізнес, і вже ані разу божевілля кохання його не торкнулося. Чоловік, не здатний вчитися з досвіду, просто дурень, повторював він. Пізніше він завжди відчував до самого себе якусь трепетну повагу. Він і не підозрював, що має в собі нахил до вбивства.

Те, що він не убив Кетрін, було просто випадком. Кожний його удар був націлений на вбивство. Вона довго провалялася непритомна, а ще довше — напівпритомна. Вона усвідомлювала, що в неї зламана рука і що їй треба знайти допомогу, якщо вона хоче вижити. Бажання вижити змусило її повзти темною дорогою у пошуках допомоги. Вона пройшла у якісь ворота і майже дісталася ґанку, коли знепритомніла. У курнику співали півні, а на сході займався сірий світанок.

Розділ 10

1

Коли двоє чоловіків мешкають разом, вони зазвичай підтримують якусь убогу охайність, але між ними зароджується роздратування один одним. Двоє чоловіків сам-на-сам постійно перебувають на межі бійки і знають про це. Адам Траск не довго пробув удома, коли почала виникати напруга. Брати забагато бачили один одного і замало — інших людей.

Кілька місяців вони витратили на отримання Кирових грошей законним порядком і на розміщення їх під проценти. Вони разом з’їздили до Вашингтона на батькову могилу з красивою плитою і залізною зіркою на ній: в отвір на верхньому зубці зірки можна було вставляти маленький прапорець у День пам’яті загиблих у війнах12. Брати довго стояли перед могилою, потім пішли, не сказавши й слова про Кира.

Якщо Кир і був шахраєм, він себе нічим ніколи не викрив. Ніхто нічого не розпитував про гроші. Але Карл і далі сумнівався.

Повернувшись на ферму, Адам спитав у брата:

— Чому ти не купиш собі новий одяг? Ти ж багата людина. А поводишся так, ніби боїшся витратити бодай цент.

— Я і боюся,— відповів Карл.

— Чого?

— Що доведеться їх повертати.

— Ти все своє? Якби щось було не так, невже б нас не сповістили?

— Хто його знає? — промовив Карл.— Не хочу це обговорювати.

Але того ж таки вечора він знову підняв оте питання.

— Мене непокоїть одна річ,— почав він.

— Стосовно грошей?

— Так, стосовно грошей. Якщо заробляєш стільки грошей, обов’язково мусить бути купа всього.

— Тобто?

— Ну там усілякі папери, бухгалтерські книги, розрахунки продажу, квитанції, фінансові виписки тощо, а серед документів батька ми нічого такого не знайшли.

— Може, він усе спалив.

— Може й так,— погодився Карл.

Брати жили за порядком, встановленим Карлом, і Карл нічого не змінював. Він прокидався рівно о четвертій тридцять, ніби мідний маятник годинника штиркав його в бік. Зараз він прокинувся за одну секунду до четвертої тридцять. Розплющив очі та встигнув блимнути лише один раз до удару гонгу. Хвилину він лежав нерухомо, дивився поперед себе і чухав живіт. Потім простягнув руку, одразу намацавши на столі коробку з сірниками. Витяг сірник і чиркнув ним по боку коробки. Сірник спалахнув, але розгорівся не одразу. Тоді Карл запалив свічку біля ліжка. Відкинув ковдру і підвівся. Сірі кальсони витяглися на колінах і звисали до щиколоток. Позіхаючи, він пішов до дверей, прочинив їх і гукнув:

— Адаме, вже пів на п’яту. Час вставати. Прокидайся.

Голос Адама звучав приглушено:

— Невже ти ніколи не забуваєш?

— Час вставати,— Карл нап’яв штани, затягнув ремінь.— А тобі вставати необов’язково. Ти у нас багатій. Можеш валятися у ліжку цілісінький день.

— Як і ти. І все-таки ми встаємо вдосвіта.

— Тобі вставати необов’язково,— повторив Карл.— Але якщо збираєшся хазяйнувати на фермі, то краще хазяйнувати.

Адам проговорив скорботно:

— Щоб купувати ще більше землі, щоб працювати ще більше.

— Ти це облиш,— мовив Карл.— Повертайся у ліжко, якщо хочеш.

— Готовий битися об заклад, ти не міг би спати, навіть якби лежав у ліжку,— зауважив Адам.— Знаєш, чому я закладаюся? Я закладаюся, що ти встаєш просто тому, що сам того хочеш, а потім пишаєшся цим,— як пишався б, що маєш шість пальців.

Карл пішов на кухню і запалив лампу.

— Не можна валятися в ліжку й управляти фермою,— сказав він, струшуючи попіл з решітки плити. Потім притрусив вугілля у пічці подертим папером і роздмухав вогонь.

Адам спостерігав за ним крізь прочинені двері.

— Ти ніколи не береш сірників.

— Якого біса ти лізеш у мої справи? — Карл сердито озирнувся.— Годі вже до мене чіплятися.

— Гаразд,— відповів Адам.— Не буду. А от мої справи, може, зовсім не тут.