Переслідуваний

Коридори були широкі, білі, без жодних прикрас. Яскраво-жовті автовізки, що працювали на сонячних батареях фірми „Дженерал атомікс“, снували туди-сюди, розвозячи технічний персонал безплатного телебачення по різних студіях та апаратних.

Біля ліфта на них уже чекав візок, і всі п'ятеро — Річардс, Берне і три полісмени — стали на нього. Зустрічні в коридорах витягали шиї й показували на Річардса. Якась жінка в жовтих фірмових шортах і ліфчику підморгнула йому й послала поцілунок. Річардс стис кулак і зігнув руку в непристойному жесті.

Вони проїжджали коридор за коридором, і здавалося, що позаду лишилась уже не одна миля. Річардс устиг зазирнути в десяток студій. В одній стояло сумнозвісне колесо з не раз баченої передачі. Довкола юрмилися екскурсанти з фешенебельних житлових районів, із хихотінням ставали на диск і пробували, як то воно крутиться.

Нарешті візок зупинився перед дверима з написом: „Переслідування“. Вхід суворо заборонено». Берне махнув рукою вартовому, що сидів у куленепробивній кабіні, потім обернувся до Річардса.

— Опустіть перепустку у проріз між кабіною вартового й дверима,— сказав він.

Річардс виконав наказ. Щойно його картка щезла, в кабіні засвітилась маленька лампочка. Вартовий натис кнопку, двері відсунулися вбік, і вони заїхали у якусь кімнату.

— А де моя картка? — спитав Річардс.

— Вона вам більше не знадобиться.

Кімната виявилась апаратною. Біля пульта нікого не було, крім лисого техніка, що сидів перед темним екраном монітора, проказуючи у мікрофон: «Один, два, три, чотири...». Ліворуч у кінці кімнати, за столом, на якому стояли матові келихи, сиділи Ден Кілліан і два незнайомці. Один, красунчик, мало схожий на техніка, невиразно нагадував Річардсові когось.

— Вітаю, містере Річардс. Привіт, Артуре. Вип'єте чогось неміцного, містере Річардс?

Річардс відчув спрагу; на поверсі було досить жарко, хоча дорогою він бачив чимало кондиціонерів.

— «Руті-Тут»,— сказав він.

Кілліан підвівся з-за столу, підійшов до холодильного бару й відкрив пластикову пляшку. Річардс сів і, подякувавши кивком голови, взяв пляшку.

— Містере Річардс, джентльмен ліворуч від мене — Фред Віктор, режисер програми «Переслідування». А цього добродія, я певен, ви знаєте. Це — Боббі Томпсон.

Ну звісно ж, Томпсон. Ведучий «Переслідування». Куртка мінливого кольору зеленого горіха, грива сріблястого волосся, надто красивого, щоб не викликати підозри.

— Воно у вас фарбоване? — спитав Річардс.

Томпсонові бездоганно вигнуті брови поповзли вгору.

— Що-що?

— Та ні, нічого,— відповів Річардс.

— Вам доведеться зважати на одну особливість містера Річардса,— промовив Кілліан, усміхаючись. — Він часом схильний до грубощів.

— Його можна зрозуміти,— сказав Томпсон і запалив сигарету. — Якщо зважити на ситуацію, в якій він опинився.

На Річардса хвилею накотилося відчуття нереальності всього, що з ним діється.

— Містере Річардс, підійдіть, будь ласка, сюди,— втрутився Віктор. Він підвів Річардса до екранів у протилежному кінці кімнати. Технік уже закінчив перевіряти апаратуру і вийшов.

Віктор натис дві кнопки, і на екранах з'явилися зображення лівої та правої половини сцени.

— Ми не проводимо репетицій,— пояснив Віктор. На нашу думку, так ви почуватимете себе вільніше. Боббі просто імпровізує, а він своє діло знає з біса добре. Ми вийдемо в ефір о шостій за місцевим часом. Боббі буде в центрі сцени, на отому блакитному помості. Він скаже вступне слово й підготує глядачів до зустрічі з вами. Монітор покаже кілька фотографій. Ви чекатимете за правою кулісою в супроводі двох вартових. Вони вийдуть з вами на сцену, озброєні спецрушницями. Звичайно, на випадок прикрих несподіванок з вашого боку кийки були б практичніші, але рушниці, що застосовуються проти порушників громадського порядку, створюють кращий ефект.

— Та певне,— погодився Річардс.

— Публіка галасуватиме й погрожуватиме вам, але ми навмисне добираємо таку аудиторію, бо це теж викликає належний ефект.

— В мене стрілятимуть холостими? — спитав Річардс. — Можна було б наклеїти мені на груди кілька мішечків з кров'ю і роздушити їх за умовним сигналом. Це теж справило б враження.

— Зверніть, будь ласка, увагу, що ви з вартовими виходите, коли назвуть ваше ім'я. Боббі... е-е... поставить вам кілька запитань. То ви почувайтеся вільно й висловлюйтесь якомога барвистіше. Все це працюватиме на ефект. Потім, близько шостої десять, перед рекламним оголошенням по всіх програмах Мережі, вам видадуть аванс і ви вийдете — без охорони — за ліву кулісу. Зрозуміло?

— Так. А Лафлін?

Віктор насупився й запалив сигарету.

— Він вийде вслід за вами, о шостій п'ятнадцять. Ми організуємо два змагання одночасно, бо здебільшого одному з учасників бракує... е-е... вміння, щоб відірватися від мисливців.

— А третій буде дублером?