Читаем Переслідуваний полностью

— Ну звісно,— спокійно відповів Маккоун. — Він у передньому пасажирському салоні. Старий трюк, містере Річардс. А може, ви ще щось затіваєте?

— Я певен, що в тебе вистачило розуму не псувати парашута.

— Звичайно. Це було б білими нитками шито. А ти підірвеш свою пластикову бомбу перед самим стрибком, я так розумію. Ефектний вибух у повітрі.

— До побачення, чоловічку.

— До побачення містере Річардс. Bon voyage. — Він хехекнув. — Ви таки заслуговуєте на відвертість. Отже я відкрию вам ще одну карту. Лише одну. Перш ніж уживати заходів, ми зачекаємо, поки привезуть каногін. Щодо ракети, то маєте цілковиту рацію. Поки що це просто блеф. Оголошуй масть і підвищуй ставку, еге? Але я можу дозволити собі трохи зачекати. Я, бачте, ніколи не помиляюсь. Ніколи. І я знаю, що ви нас просто залякуєте. Отже, ми можемо дозволити собі почекати. Одначе, я вас затримую? 'Уоіг2, містере Річардс. — Він помахав рукою.

— До скорого,— пробурмотів Річардс так, щоб Маккоун не почув його. І ошкірився.


29 проти 100...


Салон першого класу був довгий і широкий, на три проходи, стіни були обшиті панелями із справжньої витриманої секвойї. Підлогу встеляв пухнастий бордовий килим. На дальшій стіні, що відділяла салон від кухні, збоку від проходу висів стереоекран. На кріслі № 100 лежала громіздка парашутна сумка. Річардс поплескав по ній рукою і пройшов у кухню. Тут хтось навіть каву поставив варитися.

Річардс вийшов іншими дверима й опинивсь у короткому вузькому коридорі, що вів до кабіни пілотів. Праворуч сидів радист — чоловік років тридцяти із сумними зморшками на обличчі; він кинув гіркий погляд на Річардса й знову втупився у свої прилади. Трохи далі, ліворуч, схилився над своїми таблицями, координатами та картами в пластикових планшетах штурман.

— Хлопці, ось іде той, що зібрався нас усіх занапастити,— сказав він у ларингофон і зміряв Річардса холодним поглядом.

Річардс промовчав. Зрештою, цей чоловік сказав майже правду. Він покульгав далі, до кабіни пілотів.

Першому пілотові було років п'ятдесят, коли не більше: ветеран з червоним носом людини, яка частенько заглядає в чарку, але чистий цупкий погляд свідчив про те, що до п'янички цьому чоловікові ще далеко. Другий пілот був років на десять молодший, з розкішним рудим чубом, що вибивався з-під кашкета.

— Вітаю, містере Річардс,— промовив перший пілот, кинувши швидкий погляд на відстовбурчену кишеню пасажира. — Вибачайте, що не можу потиснути руку. Я — командир корабля, Дон Голловей. А це — другий пілот, Вейн Данінгер.

— У такій ситуації не дуже радий вас бачити,— сказав Данінгер.

У Річардса пересмикнулися губи.

— З вашого дозволу, я теж шкодую, що опинився тут. Командире, у вас, мабуть, є зв'язок із Маккоуном?

— Звичайно. Через Кіппі Фрідмена, радиста.

— Дайте мені щось, щоб він мене почув.

Голловей дуже обережно подав йому мікрофона.

— Робіть своє діло,— сказав Річардс. — П'ять хвилин на підготовку до польоту.

— Розривні болти на задніх дверях готувати? — запопадливо спитав Данінгер.

— Не суньте носа, куди вас не просять,— холодно відповів Річардс. Час було закінчувати цю гру, робити останню ставку. Розпечений мозок палав, здавалося, голова ось-ось лусне. Оголошуй масть і підвищуй ставку — в цьому полягала гра.

"Ну, Маккоуне, тримайся".

— Містере Фрідмен!

— Слухаю.

— Це Річардс. Я хочу говорити з Маккоуном.

Півхвилини мертвої тиші. Голловей з Данінгером уже не зважали на Річардса: вони готувалися до польоту, знімаючи показання приладів, перевіряючи закрилки, двері, перемикачі. Знову почулося то наростаюче, то затихаюче виття величезних турбін фірми "Дженерал атомікс", але тепер воно було гучніше, пронизливе. Коли нарешті обізвався Маккоун, голос його ледве пробивався крізь оглушливий шум.

— Говорить Маккоун.

— Збирайся, недоноску. Покатаєтесь разом із жінкою на літаку. Через три хвилини щоб ти був у дверях, інакше я висмикну кільце.

Данінгер закляк у кріслі, наче вражений кулею. Коли він знову почав перевірку, голос його тремтів від жаху.

"Якщо в нього стане духу, зараз він оголосить масть. Згадавши про жінку, я виказав себе. Якщо в нього стане духу..."

Річардс чекав.

У голові в нього цокав годинник.


28 проти 100...


Коли Маккоун знову заговорив, у голосі його вчувалися чужі, дратівливі нотки. Страх? Можливо. Річардсові тьохнуло в грудях. Може, тепер усе зійдеться. Може.

— Ти геть здурів, Річардсе. Я не...

— Краще ти послухай,— перебив Річардс, перекриваючи голос Маккоуна. — А поки слухатимеш, пам'ятай, що на нашу хвилю підключились усі радіоаматори в радіусі шістдесяти миль. Жодного слова приховати не вдасться. Ти працюєш не в темряві, чоловічку. Ти на великій арені, в усіх на видноті. І ти полетиш зі мною, бо ти боягуз, який ніколи не наважиться не виконати вказівок зверху, до того ж ризикуючи власною головою. А жінка полетить, бо знає, куди я зібрався.

"Слабо. Бий дужче. Не давай йому отямитись!"

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зараза
Зараза

Меня зовут Андрей Гагарин — позывной «Космос».Моя младшая сестра — журналистка, она верит в правду, сует нос в чужие дела и не знает, когда вовремя остановиться. Она пропала без вести во время командировки в Сьерра-Леоне, где в очередной раз вспыхнула какая-то эпидемия.Под видом помощника популярного блогера я пробрался на последний гуманитарный рейс МЧС, чтобы пройти путем сестры, найти ее и вернуть домой.Мне не привыкать участвовать в боевых спасательных операциях, а ковид или какая другая зараза меня не остановит, но я даже предположить не мог, что попаду в эпицентр самого настоящего зомбиапокалипсиса. А против меня будут не только зомби, но и обезумевшие мародеры, туземные колдуны и мощь огромной корпорации, скрывающей свои тайны.

Алексей Филиппов , Евгений Александрович Гарцевич , Наталья Александровна Пашова , Сергей Тютюнник , Софья Владимировна Рыбкина

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Постапокалипсис / Социально-психологическая фантастика / Современная проза
Библиотекарь
Библиотекарь

«Библиотекарь» — четвертая и самая большая по объему книга блестящего дебютанта 1990-х. Это, по сути, первый большой постсоветский роман, реакция поколения 30-летних на тот мир, в котором они оказались. За фантастическим сюжетом скрывается притча, южнорусская сказка о потерянном времени, ложной ностальгии и варварском настоящем. Главный герой, вечный лузер-студент, «лишний» человек, не вписавшийся в капитализм, оказывается втянут в гущу кровавой войны, которую ведут между собой так называемые «библиотеки» за наследие советского писателя Д. А. Громова.Громов — обыкновенный писатель второго или третьего ряда, чьи романы о трудовых буднях колхозников и подвиге нарвской заставы, казалось, давно канули в Лету, вместе со страной их породившей. Но, как выяснилось, не навсегда. Для тех, кто смог соблюсти при чтении правила Тщания и Непрерывности, открылось, что это не просто макулатура, но книги Памяти, Власти, Терпения, Ярости, Силы и — самая редкая — Смысла… Вокруг книг разворачивается целая реальность, иногда напоминающая остросюжетный триллер, иногда боевик, иногда конспирологический роман, но главное — в размытых контурах этой умело придуманной реальности, как в зеркале, узнают себя и свою историю многие читатели, чье детство началось раньше перестройки. Для других — этот мир, наполовину собранный из реальных фактов недалекого, но безвозвратно ушедшего времени, наполовину придуманный, покажется не менее фантастическим, чем умирающая профессия библиотекаря. Еще в рукописи роман вошел в лонг-листы премий «Национальный бестселлер» и «Большая книга».

Антон Борисович Никитин , Гектор Шульц , Лена Литтл , Михаил Елизаров , Яна Мазай-Красовская

Фантастика / Приключения / Социально-психологическая фантастика / Современная проза / Попаданцы