Пiд тихими вербами

Поминуло вже три мiсяцi, вiдколи завелася суперечка за ту пересельську землю, а справа ще й досi нiяк не розплуталася. Зараз же другого дня пiсля громадської ради Зiнько довiдався, що сам писар ходить iз десятником по хатах до таких письменних, що не були тодi в громадi, та й примушує їх пiдписувати громадську постанову. У волостi служило писарча, що доводилось якимсь родичем Зiньковi i зазнало колись од його, при лихiй годинi, доброї запомоги. Вдячне писарча списало тепер задля Зiнька тую постанову i всi пiдписи громадян. Серед тих пiдписiв Зiнько знайшов кiлька таких, що люди тi не жили на селi вже здавна, а одного вже й мертвого… ще й за кiлькох письменних Рябченко розписався, мов за неписьменних. Зiнько бачив, що це вже якесь крутiйство, але нащо його зроблено - спершу не зрозумiв. Не розумiв i того, нащо замiсто однiєї постанови написано аж три i землю Денисовi продавано мов не всю враз, а якось частками, i мов не в один день. Зiнько поїхав у город i купив там собi книжку з законами. Довго її гортав, шукав, мало що розбираючи, але нарештi таки дошукався, через що так зробила волость. Треба було, щоб аж двi третини всiєї громади згодилися продати землю, а коли до двох третин не ставало, то й не вiльно продавати. Ото ж i поприписувано тих мандрованих та мертвого, щоб бiльше було людей, а як не ставало ще, то приписали й письменних - таких, що не хотiли розписуватися,- за їх Рябченко черкнув, мов за неписьменних. Тепер з погляду постанова була законна, але це тiльки тому, хто не знав, кого там попiдписувано. А що на три частини волость подiлила землю, так i це була мудра штука: як на великi грошi продати громадської землi, то треба дозволу аж до мiнiстра з Петербурга, а як подiлити на три частки, дак виходила кожна на малi грошi, то й не треба було посилати справи далi губернi. Певне, що Копаниця з товариством не сподiвалися тут нiякої зачiпки, бо зверху все було гаразд, по закону.

Додлубавшися до того всього, Зiнько розказав про його й товаришам. Погомонiвши, врадили подати жалобу до начальника i про все, як треба, в тiй жалобi списати. Як умiли, так i списали. Зiнько сам одвiз у город, сам i подав її начальниковi. Той розпитався про все, сказав, що всю справу розбере, i звелiв Зiньковi з товаришами сидiти тихо й дожидатися. Пiсля того товариство чуло, що старшину кликано в город до начальника, а Дениса чи теж кликано, чи сам вiн їздив. Як i що там робилося, Зiнько того нiчого не знав, аж трохи згодом теє ж таки прихильне писарча нищечком дало йому копiю з паперу, що волость послала начальниковi про його, про Зiнька. У паперi було написано, що Зiнько баламутний чоловiк, що вiн чинить у громадi всякий нелад, пiдбурює молодiж повстати проти статечних людей i раз у раз бунтує народ; начальства не поважає i нiбито часто каже: "Наплювать менi на ваше начальство!" "А оное неуважение к начальству,сказано було в паперi,- не только в исказании вышеупомянутых ругательств оказуется, но даже и в многих других поступках развратных и соблазнительных, о которых даже неудобно и поносно в служебном репорте выражать. Которая его жалоба на общественный приговор не от чего, только от вышеупомянутой развратности и поносности поступков произошла".

Порадившись з товариством, Зiнько наважився поїхати просто до начальника, щоб вияснити всю справу. Начальник допустив до себе, та зараз же почав на його гримати:

- Ты народ бунтуешь! Ты развратничаешь! Тебя под суд!

Кричав таки довгенько i багато говорив, а Зiнько все слухав. Як утомився вже начальник, тодi Зiнько й собi озвався:

- Чи пiд суд, ваше високоблагородiе, то й пiд суд, аби було за що. А що ж, як, ваше високоблагородiе, пiд суд мене завдасте, а виявиться, що то все брехню старшина на мене написав?

- Як брехню? Як брехню? Вiн присяжний чоловiк, вiн не може збрехать!

- От же й чорновусiвський старшина був присяжний чоловiк, а пiшов на Сибiр за покраденi громадськi грошi,- вiдказав спокiйно Зiнько.

- Що? Як? - скрикнув був начальник, а тодi зараз iстих, одвернувся й пробубонiв: - Ну, то друге дiло!..

- Та найлучче,казав далi Зiнько,- прошу, ваше високородiє,- зробiть слiдство. Нехай усi старi люди, вся громада скаже, чи воно тому правда, що про мене написано. Нехай докажуть, коли й кому я що казав або робив погане. Тодi й видно буде, чим я завиноватiв.

Начальник подивився на Зiнька, подумав…

- Ну, гаразд,каже,- от скоро у вас буду - все зроблю.

I справдi, незабаром приїхав. Зiбрав громаду i роз-. питував про Зiнька: чи вiн бунтує народ i чим, i як вiн живе, i що вiн за чоловiк. Рябченко та Манойло почали були лаяти Зiнька, але iншi зараз же припинили їх. Громада сама почувала, що розминулася з правдою, продаючи Денисовi землю, що Зiнько був правий, i їй було сором ще й вигадувати на чоловiка щось негарне. Всi озвалися за його добре, а Рябченко з Манойлом хоч i лаяли його, та нiяких поганих дiл Зiнькових не могли показати,- то так це й зосталося. Поїхав начальник, нiчого Зiньковi не сказавши.