Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

Він накинувся на нього так, ніби його розум і життєва сила перетворилися на якусь петлю. У той же час він відчував, як Гедрон і решта відтягують його назад. Раптом вихопився біль, немислимий, здавалося, він роздере його на шматки. Накотило відчуття, ніби його щось виїдає зсередини, ніби хтось кільцями вимотує з нього кишки. І це безперестанне, маніакальне дзижчання у вухах і глибоко в мозку.

Він хотів заволати: «Ні, перестаньте, пустіть, я вже не можу!» — і не зміг. Він хотів заридати і почув себе, але ридання звучали лише у нього в голові. Господи, він у пастці. Потрапив на гачок, піймався, і тепер його роздирає навпіл.

Одна істота таки почула його крик. Ошаленіло гавкаючи, вихопився наперед Юк. І тієї ж миті просто перед носом Джейка з електродуговим шипінням прочинилися Незнайдені Двері.

— Лицезрійте! — заволав Хенчик грізним і водночас піднесеним голосом. — Лицезрійте, двері відчиняються! Обер-сам-каммен!! Кан-та, кан-кавар-кавар-каммен! Обер-кан-тах!

Озвалися решта манні, але на той час Джейка Чемберза вже відірвало від Роланда праворуч. На той час він уже полетів, але не сам.

Разом з ним летів отець Каллаген.

ВІСІМ

Едді почув звуки Нью-Йорка, впізнав запах Нью-Йорка і встиг зрозуміти, що відбувається. Це й було найгіршим: усвідомлювати, що все полетіло шкереберть проти того, на що сподівався, він міг, а на щось вплинути — аж ніяк.

Побачив, як Джейка висмикнуло з кола, відчув, як рука Каллагена вирвалася з його руки, побачив, як їх обох підняло в повітря і вони, мов пара якихось сраних акробатів, закрутилися в сальто-мортале в бік дверей. Щось волохате зі скаженим дзявкотом промайнуло йому повз щоку. Це був Юк: вуха закладені назад, очі ніби ось-ось вискочать.

Понад те Едді зрозумів, що й сам він випустив руку Кантаба, що його теж тягне до дверей — його дверей, його міста, в якому десь загубилася його

вагітна дружина. І водночас він усвідомлював (дуже гостро), що невидима рука відштовхує його назад, і чув голос, що мовить без слів. Почуте було жахливішим за все, що можливо промовити словами. На слова зазвичай знаходяться контраргументи. А тут було лише неартикульоване заперечення, і йому було зрозуміло, що надійшло воно від самої Темної вежі.

Джейк з Каллагеном помчали, як револьверні кулі: їх вистрелило у темряву, заповнену екзотичними звуками людних вулиць і автомобільними гудками. Звіддаля, проте чітко, як чуються ті голоси, що промовляють до нас уві снах, Едді почув настирливу, екстатичну декламацію вуличного проповідника: «Хвалімо Гооспода, братове, бо це добре, хвалімо Гооспода на Другій авеню, хвалімо Гооспода на Б-авеню, хвалімо Гооспода у Бронксі, хвалімо Гооспода, хвалімо Гооспода-Бомбу, хвалімо Го-оспода!» Голос звичайного нью-йоркського божевільного, яких ним було чуто-перечуто, а на серці в Едді від цього голосу стало млосно. Він ще побачив, як, мов підхоплений з-посеред вулиці вихором від швидкої машини шмат газети, шугонув у двері Юк, а тоді двері різко гойднулися і захряснулись, так грюкнувши, що він аж очі заплющив від пориву вітру, що дмухнув йому в обличчя смородом кістяного пилу і гнилизни цієї печери.

Не встиг він оскаженіло вилаятись від образи, як двері знову розчахнулися. Цього разу його засліпило світлом сонячного дня, наповненого співом птахів. Він почув запах сосен і віддалений звук вихлопу великої вантажівки. Нараз його засмоктало у це сяйво, він навіть не в змозі був вигукнути, що вся ця маячня мусила відбуватися навпа…

Щось штовхнуло його у скроню. На коротку мить він абсолютно чітко усвідомив себе у проході між світами. А тоді пістолетні постріли.

А там і смерті.

ЗАСПІВ:

Комала-ком-кум!Вітер дме тобі на ум,Вітер ка жене тебе, і мусиш йти за ту версту,Бо нема чого робити тут.

ВІДСПІВ:

Комала-ком-два!

Тут нема чого робити, да!Вітер ка жене, і мусиш йти за ту версту,Бо нема чого робити тут.

Третій куплет

ТРУДІ Й МІЯ

ОДИН