Подорож на Пуп Землі (Т. 2)

5.Насамкінець на обличчі велетня видовбували западини для очей, куди вставляли коралові очі. Цей процес, імовірно, супроводжувався різноманітними релігійними процедурами і символізував «народження» моаі на аху.

Найбільш загадковими серед наведених вище пунктів є моменти, які стосуються транспортування моаі та його підняття у вертикальний стан.

На сьогодні немає чіткої загальноприйнятої теорії, яка б вичерпно пояснювала процес доставки моаі до аху (як, в принципі, немає жодної чіткої теорії, котра б пояснювала будь-який інший аспект древнього життя та культури на острові Пасхи).

Втім, цілком закономірно, що перша версія про пересування моаі мусить належати самим остров’янам. Природно, що корінні аборигени вважаються першими, у кого слід спитати про розгадку таємниці пересування кам’яних гігантів. Треба зазначити, що рапануйці в даному питанні виявили безпрецедентну одностайність. Твердження різних аборигенів, записані європейцями у XIX столітті, були дуже стислими, лаконічними й абсолютно збігались між собою. За їхніми словами, статуї вирубували зі скель Рано Рараку, встановлювали вертикально коло його підніжжя, а тоді… вони самі йшли до аху. На цілком логічне запитання: «Як? Яким чином?», рапануйці авторитетно відповідали: «Мана»[

41].

Дослідники не полишали надії докопатися до істини, безперестану допитуючи аборигенів, ставлячи різні навідні запитання, та рапануйці лишалися непохитними. Мана і все! Моаі самі йшли до аху, і крапка!

Отже, науковці змушені були висувати власні гіпотези, спираючись лиш на уяву та виходячи з обмежених ресурсів острова.

На нинішній день сформувалося п’ять основних теорій, запропонованих найвідомішими дослідниками острова Пасхи. Гадаю, вам буде цікаво з ними познайомитися.

Славнозвісний Тур Хейєрдал припускав, що після вирубування статуї зі стін Рано Рараку моаі вкладали спиною на дерев’яну конструкцію, яка нагадувала сани, а тоді з допомогою міцних мотузок перетягували до аху. Під час переміщення підсанки змазували олією таро, що виготовляється з солодкої картоплі, або олією з пальмового листя. Норвежець провів експеримент, встановивши, що півтори сотні людей здатні без особливих проблем пересувати моаі таким способом.

Утім, найбільше зусиль Тур Хейєрдал вклав у розгадку іншої таємниці: яким чином статуї піднімали на церемоніальні платформи? За кілька місяців, проведених на острові, йому пощастило здружитися з рапануйським бургомістром, вельми кебетливим, але трохи дивакуватим чоловіком у самому розквіті сил. Вихваляючись, абориген називав себе єдиним справжнім «довговухим» на острові, оскільки його рід бере початок від Оророїни, останнього ханау еепе, який вцілів після повстання «коротковухих». Він також безперервно твердив, що достеменно знає, як «довговухі» ставили моаі стійма, бо йому це переказав дід, а дідові розказав його дід, якому про це особисто розказував сам Оророїна.

Довгий час чоловік відмовлявся ділитися таємницею

- Може, ти все ж повідаєш мені, як здійснювалося підняття моаі? - вкотре намагався переконати бургомістра Тур Хейєрдал.

- Це все мана, - авторитетно відказував той.

- Та я вже чув цю історію про мана, аку-аку та інші потойбічні сили… - роздосадувано відмахнувся норвежець.

- Мана - це не потойбічна сила, - обурився абориген, а тоді спокійно розтлумачив: - Коли ми всі гуртом беремося до праці - ось що таке мана… Ти ж бачив, як сто п’ятдесят чоловік тягнули моаі по полі.

Тур Хейєрдал насторожився, а остров’янин тим часом договорив:

- Я знаю, як поставити статую на аху…

Зрештою, норвезькому дослідникові вдалося вмовити аборигена підняти одну зі статуй на аху в Анакенській бухті. За кілька днів бургомістр з кільканадцятьма помічниками взявся до роботи. В результаті чого… усього за три тижні порядний моаі здіймався над аху, повернутий, як і сотню років тому, спиною до затоки.

Встановлення кам’яного велетня відбувалося наступним чином. Передусім фігуру вклали горілиць основою до аху і головою до моря. Затим під кам’яну довбешку починали запихати невеликі круглі камені. При цьому, за допомогою дерев’яних колод, які використовувались у якості важелів, а також вірьовок, просунутих під скульптурою, моаі перевертали на невеликий кут то в один, то в інший бік, аби було легше вмощувати камені під спину титана. Відповідно до того як похила кучугура з каменів росла, голова ідола підіймалась над землею. Ухил кам’яного пагорба щодень збільшувався, відтепер вірьовки застосовували вже не для перевертання ідола, а для його балансування й утримування у стійкому стані на хисткій піраміді, впхнутій під спину моаі.

Зрештою кам’яний колос опинився на велетенській скісній купі каміння, нависаючи над самісіньким аху. Знадобилося лиш невелике зусилля, аби зіштовхнути його вниз. Ковзнувши по каменях, велетень з’їхав долі, кілька разів хитнувся з боку в бік і… намертво вкляк на платформі. Це був перший моаі, встановлений на аху з часів припинення будівництва статуй…