Поеми

Ой то ж не со­кiл-ви­но­зiрЗлетiв з го­ри в до­ли­ну, -То при­ле­тiв юнак Ро­бертУ рiд­ную країну.Вiн на ко­не­вi во­ро­нiмПо краю про­бi­гає,В ос­тан­нiй раз шот­ландський людДо бою вiн скли­кає:"До зброї всi! чи ще жи­веМiцна од­ва­га ва­ша?За во­лю зги­нуть ми кля­лись,А де ж при­ся­га на­ша?Хто во­лi ще не вiд­цу­равсь,Нехай iде до бою!Хто пам'ята про сла­ву й честь, -До зброї! хто за мною?"Не згас, не згас шот­ландський дух,Шотландiя повс­та­не!У сьомий раз, як в пер­ший раз,Зiбралися се­ля­не.Король Ед­вард не спо­дi­вавсьШотландського повс­тан­ня,Його ли­царст­во ро­зiй­шлосьУже на спо­чи­ван­ня.

Зосталась тiльки по­ки щоМала час­ти­на вiй­ська,Безпечна й смi­ли­ва бу­лаЗалога та анг­лiй­ська.Все роз­мов­ля­ють во­яки,Якi з вiй­ни дос­тат­ки,Якi в Шот­лан­дiї ко­рольЗбиратиме по­дат­ки.Серед анг­лiй­ських во­якiвСидять па­ни шот­ландськi:Тепер ко­роль їм знов вер­нувПрава й маєтки панськi.Тож завт­ра кож­ний з них пi­деДо рiд­ної осе­лi, -Чого ж си­дять во­ни та­кiСмутнi та не­ве­се­лi?Того, що ду­шу їм гри­зеI со­ром, i до­са­да, -Здається їм, що все кру­гомГукає: "Зра­да, зра­да!.."Англiйськi ж ли­ца­рi со­бiПiсень гуч­них спi­ва­ють,I так бадьоро на спи­сахЇх ко­ро­гов­ки ма­ють.Селяни ти­хо пi­дiй­шли

До вiй­ська за го­рою,З'явились, на­че з-пiд зем­лi,I вда­ри­ли до бою.Все за­шу­мi­ло, за­гу­ло,Мов бу­ря-хур­то­ви­на,Роберт лi­та на во­ро­нiм,Неначе гро­мо­ви­на.Ох, лю­тий бiй, ос­тан­нiй бiй, -Щаслив, хто пе­ре­мо­же!..Англiйцi в роз­па­чi, кри­чать:"Рятуй нас, ми­лий бо­же!"До них з гра­ни­цi пос­пi­шаВiд ко­ро­ля пiд­мо­га,Її стрi­ча шот­ландський крик:"Нi, на­ша пе­ре­мо­га!"Пiдмога сильна на­дiй­шла,Але шко­да - вже пiз­но!Женуть шот­ланд­цi во­ро­гiв,Гукають вслiд їм грiз­но:"Не до­ве­деться бiльше вамЛамать чу­жої во­лi!Коли жит­тя вам до­ро­ге, -Кладiте зброю до­лi!"Шотландське вiй­сько зай­ня­ло

Англiйцiв пiд го­рою,Нема ря­тун­ку їм, не­ма, -Складають до­лi зброю.Тодi з гро­ма­ди вис­ту­паРоберт i про­мов­ляє:"Отак те­пер шот­ландський людАнглiйцям об'являє:Наш край вiд­дав­на вiльний був,Таким по­вiк вiн бу­де;Ви ба­чи­ли, як прав своїхБоронять на­шi лю­ди.Збира хай в Анг­лiї Ед­вардПодатки й де­ся­ти­ни,А всяк шот­лан­дець - вiльний панСвоєї батькiв­щи­ни.Селянам на­шим бай­ду­жеПро лас­ку й над­го­ро­ди,Вони не пi­дуть з ко­ро­лемЗа ли­царст­вом в по­хо­ди.Тепер я ва­шу зброю всюУ зак­ла­дi ли­шаю,А вас до­до­му вiд­пу­щуПо братньому зви­чаю.Iдiть Ед­вар­до­вi ска­жiть,Як чу­ли по сiй мо­вi.

Коли не зго­диться на мир, -Ми знов у бiй го­то­вi".Англiйцi мовч­ки одiй­шлиБез ко­ро­гов, без зброї;Без ра­до­щiв пiш­ли во­ниГеть до зем­лi рiд­ної.I як в до­ли­ну вже зiй­шли,Оглянулись на го­ру,Роберта вгле­дi­ли во­ниСеред сiльсько­го збо­ру.Укрита лю­дом там бу­лаУся го­ра зе­ле­на,А ви­ще всiх сто­яв Ро­берт,У нiг йо­го зна­ме­на.Лежала й зброя вся ота,Що на вiй­нi заб­ра­ли,Шотландська зброя й ко­рог­виНавколо нього ся­ли.Роберт не­на­че рiч дер­жав,Змагався, бо­ро­нив­ся,Зняв по­тiм яс­ний свiй шо­ломI лю­до­вi вкло­нив­ся.Англiйцi чу­ли, як гук­нувУвесь той гурт се­лянський:"Хвала i честь! не­хай жи­веРоберт, ко­роль шот­ландський!"