Читаем Поклоніння ящірці полностью

Десь позаду метушилися мої друзі, пробуючи витягнути мене з багна... Від холодної болотяної юхи яйця вмить стали тугими й болючими. Відчайдушно, з останньою надією я стиснув пряжку свого ременя. Ривок (відчуваю, як рука мало не полетіла на берег без мене) — і я вже на твердому. Фєдя мукав, розмахуючи руками. Після стількох ударів у нього було щось негаразд із координацією, але від цих поривань багно засмоктувало ще сильніше. Шар ґрунту колихався, ніби трав’яна ковдра на вітрі. Раптом його пурхаючі руки впали на мою гомілку і впевнено потягли до себе. Я заволав на все горло й опустив що було сили рискаль на його передпліччя. З-під металу цвиркнула кров, і хватка послабилась. Я висмикнув ногу й відрачкував подалі.

Дрібна мжичка переросла у грозу. Дощ вперся в землю холодним сірим стовпом. Фєдя продовжував мукати, багно засмоктувало його, а я не міг відірвати погляду від траншеї, проробленої рискалем на його чолі. За кров’ю проступало щось бліде, про що думати зовсім не хотілося.

Кожне з нас спостерігало зі свого місця, що буде далі. Фєдя гріб руками й дер нігтями дерен, силкувався вхопитися за корчики трави, але вони провалювались услід за ним, у чорне озеро води, що розросталось із кожним його рухом. Фєдя мукав, а темрява засмоктувала його все глибше й глибше.

Нарешті під киплячою від дощу поверхнею зникла й ця закривавлена голова.

Я перевів подих, як пекельний Фєдя випірнув по груди. Він виплюнув воду... але відразу ж провалився назад. Тепер уже назавжди.

Залишилося тільки чорне око на зеленому килимкові трави. Від дощу вискакували бульки, які довго не тріскали. Я переліз до своїх друзів. Злива сильнішала, і ми побрели додому.

7.

Проґресивна молодь веселилася під накриттям у клюбі. Старші люде гріли кості біля телевізора, дивлячись капітал-шоу “Полє чудєс”. Хіппі пішов до себе, я, разом із Дзвінкою, — у моє бунґало під кипарисами.

Ми переодяглися в сухе (довелося дати Дзвінці одну зі своїх футболок) і сиділи на теплій кухні. Разом із дощем зникла паркість. Похолодало й прояснилось у голові.

Дзвінка зварила мені манки, як малій дитині. Щось твердіше їсти я би не зміг. Запарила страшенно міцного чаю. Я закалатав нам ґоґоль-моґоль з ваніллю та корицею.

Чай і ґоґоль-моґоль їли на прогрітій за день веранді, не вмикаючи світла, обмежуючись спалахами знадвору. А потім кохалися на старій канапі, бо в нашому віці це люблять робити щодня. Кохалися, щоби забути все на світі.

Гриміло і блискало, напевне, до самого ранку. Дзвінка вся скулилась і притискалася до мене, шукаючи розради; я потребував її тепла, щоби заповнити ту порожнечу, яка утворилася всередині. Ми говорили ще довго, до глибокої ночі — вона щось розповідала мені на вухо і сама сміялась, а я чекав, коли вже заповниться та порожнеча.

Так ми вчились утікати від накоєного. Вчилися жити.

Розділ 11

1.

Дзвінка сказала, щоби ми пішли на прогулянку, бо я надто блідий. У ранковому захмареному світлі я й справді скидався на вицвілого трупа. Горло та боки шиї заплили широкими синцями. Вони не на жарт стривожили мене: сіро-жовті, місцями з червоними прожилками. Під щелепою, куди заскочила петля, затвердли бурі болючі гематоми. Ліве око бажало кращого — геть затекло кров’ю. Весь білок став червоним. Такі-от справи.

Позаду вуха — набряк. Болючий. На скроні черговий зеленавий синець. Загалом я нагадував троля, якому звечора добряче перепало від забобонних і темних селян.

Було ще рано, лиш доходила восьма, але люди, певне, вже ходять. Я начепив на носа великі дзеркальні окуляри й одягнув дощівку з високим ковніром.

Ми пішли на прогулянку.

2.

(Часопис “Патріот”, м. Мідні Буки, число №35 (146), 7 сторінка)

МІСЬКІ НОВИНИ. ПУСТОЩІ З ВОГНЕМ?

Не минув День молоді й без неприємних моментів. У ніч зі суботи на неділю зайнялася копиця з сіном, від якої вогонь перекинувся на дерев’яну криївку для пастухів. На жаль, зливі вдалося зупини пожежу щойно тоді, коли від копиці й хатини залишився один попіл. Обставини пожежі з’ясовуються.

3.

— Я просто думав, шо так буде краще! Бо так і буде краще, — очі Гладкого Хіппі блищали нездоровим збудженням. — Дуже, дуже багато слідів. А так — нічого! Кров!.. Розумієш?! Розумієте, ви обидвоє? Купа крові з його башки. А так — купа попелу. Навіть куля, певно, — і та розплавилася. Ні фіґа не вціліло!

— Ти дурний, Хіппі. А раптом тебе хтось бачив? Як ти біг під дощем зі слоїчком бензину?

— Ніхто не бачив. І тепер пацани можуть мєнтам вішати на вуха хоч тонну макаронів, ні фіґа під нас не підкопають.

— Ти дурний, Хіппі. А якщо хтось додумається?!

Але ніхто не додумався.

4.

(Часопис “Патріот”, м. Мідні Буки, число №39 (150), 11 сторінка)

ДОПОМОЖІТЬ ВІДНАЙТИ

Увага! Пішов з дому і не повернувся Круговий Федір Васильович, 1976 р.н. Одягнутий у чорні джинси, білу сорочку на короткий рукав, на шиї ланцюжок із металевою бляхою з вибитим написом “ІV(Rh+)”. Взутий у білі спортивні кросівки.

Лице широке, бліде, очі карі, волосся темне, коротке, зачіска коротка. Особливі прикмети: на горлі біло-сіра родова пляма завбільшки з сірникову коробку.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шантарам
Шантарам

Впервые на русском — один из самых поразительных романов начала XXI века. Эта преломленная в художественной форме исповедь человека, который сумел выбраться из бездны и уцелеть, протаранила все списки бестселлеров и заслужила восторженные сравнения с произведениями лучших писателей нового времени, от Мелвилла до Хемингуэя.Грегори Дэвид Робертс, как и герой его романа, много лет скрывался от закона. После развода с женой его лишили отцовских прав, он не мог видеться с дочерью, пристрастился к наркотикам и, добывая для этого средства, совершил ряд ограблений, за что в 1978 году был арестован и приговорен австралийским судом к девятнадцати годам заключения. В 1980 г. он перелез через стену тюрьмы строгого режима и в течение десяти лет жил в Новой Зеландии, Азии, Африке и Европе, но бόльшую часть этого времени провел в Бомбее, где организовал бесплатную клинику для жителей трущоб, был фальшивомонетчиком и контрабандистом, торговал оружием и участвовал в вооруженных столкновениях между разными группировками местной мафии. В конце концов его задержали в Германии, и ему пришлось-таки отсидеть положенный срок — сначала в европейской, затем в австралийской тюрьме. Именно там и был написан «Шантарам». В настоящее время Г. Д. Робертс живет в Мумбаи (Бомбее) и занимается писательским трудом.«Человек, которого "Шантарам" не тронет до глубины души, либо не имеет сердца, либо мертв, либо то и другое одновременно. Я уже много лет не читал ничего с таким наслаждением. "Шантарам" — "Тысяча и одна ночь" нашего века. Это бесценный подарок для всех, кто любит читать».Джонатан Кэрролл

Грегори Дэвид Робертс , Грегъри Дейвид Робъртс

Триллер / Биографии и Мемуары / Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза