Пригодам — ура!

— Пробачте, — отямився він нарешті, — доповідає старший лейтенант Євдокименко!

— Ну от, інша річ! — весело мовила трубка й додала: — Між іншим, Якиме Яковичу, дозвольте питаннячко: як ви ставитесь до сірникових етикеток?

Почувши традиційне несподіване питання Вікентія Вікторовича, старший лейтенант Євдокименко відразу зрозумів, що його вже чекає нова, ще більш цікава й небезпечна операція, і щасливо вигукнув у трубку:

— Сірникові етикетки? Та я все життя мріяв про них!

— От і чудово, — зраділа трубка. — Приїздіть швидше, вони вже чекають на вас…

За п'ятнадцять хвилин від перону містечка відійшов столичний експрес, у якому назустріч своєму майбутньому помчали старший лейтенант Євдокименко та суперагент, тепер уже — колишній…

І тільки-но червоні вогні останнього вагона зникли за поворотом, як двері в кімнату Христофора прочинилися й на порозі з'явилися батьки, які вже все-все знали.

— Не спиш? — вибачливо зітхнув тато.

— Не спиться, — і собі зітхнув Христофор, бо все таки йому дуже й дуже жаль було втраченого, мабуть, назавжди, суперклею, а з ним — і мрій про всесвітню славу.

— Ти не сердься на нас, — присіла мама до нього на ліжко. — Ми з татом вирішили подарувати тобі сарай під лабораторію.

— Я допоможу обладнати її як слід, — пообіцяв тато.

— Правда?! — підскочив на ліжку Христофор.

— Правда, синку, правда! — ніжно вклала його на подушку мама. — Тепер вигадуй, винаходь, що душі заманеться! — Вона поцілувала сина в маківку, й батьки вийшли.

А Христофор ще довго лежав без сну і посміхався в темряві своїм думкам. Він знав: у нього ще все попереду, і він неодмінно винайде знову щось дуже й дуже потрібне людству!

Нарешті Христофор стулив повіки і тихо поплив у радісному сні назустріч майбутньому.

Стара казка на новий лад

Для дітей і дорослих

Человек сказал Днепру:

— Я стеной тебя запру!

… Где вчера качались лодки –

Заработали лебедки.

Где шумел речной тростник –

Разьезжает паровик.

Где вчера плескались рьібьі –

Динамит взрьшает гльїбьі…

С. МАРШАК, «Война с Днепром»

1

Людина —Природиволодар одвічнийзвернуласяякосьдо тихої річки,до чистої,наче сльозина,води:— Течеш ти,старенька,кудись

не туди.Вихляєшлісами,вихляєшлугами…У мене,в Людини,тектимеш типрямо!ДоволіПоволіяк хочешвихляти!Почну-ноя заразтебевипрямляти!..

2

Сказано —зроблено:слово Людинибутиу всьомунесхитнимповинно!Людина,Бульдозерта щеекскаваторВзялисястареньку рікувипрямляти.

3

Що?Якісьстарі човни?!НепотрібніНамвони!Що?Якийсь там

очерет?!А бульдозернащо?Геть!А рвонемгранітнуглибу —тількибулькнев річціриба!..

4

І оттечепряма ріка…Та вжеякасьі не така:аж надторівніберегине забігаютьна луги,не ронятьлистячколісиу водидивної краси…

5

Луги —висихають!Ліси —засихають!Веселіптахивід рікиутікають!..

6

А питалиу човнів,

хтотакогоз ниххотів?!А питалив тих же глиб:Можеглибамжалкориб?Ні для кого жне секрет:річцітребаочерет,а не динаміті глиби…Це —відомонавітьрибам…

7

А в річкипитали,чи хочетьсяїйдо морялетітилишепо прямій?!А хтозапитаву старого села,якомуця річказа матірбула,яканапувала,якагодувала,

красоюсвятоюлюдейдарувала?!

8

Деревастогнали:— як бутибез річки?!Без неї —нам лячно!Без неї —незвично!Лугивисихалиі ридмаридали:— НавіщоЛюдинав нас річкузабрала?!

9

Не сталоневдовзілугіві лісів.Не чутинавколовеселихптахів.Не сталокрасиі старого села.І річканікудиужене текла,бо зникла,старенька,ні в чомуне винна…

10