Принц Ґаллії

— Ось дослівно: „Це Александр! Це він намовив мене вбити їх“.

— Їх? - перепитала Марґарита. — Кого ще, крім Жоанни?

— Дон Фернандо відмовився давати роз’яснення. Щойно я спитав: „Навіщо?“ — він як води в рот набрав. Та особисто для мене в цьому немає ніякої загадки. Коли ви ввійшли, пані, я саме пояснював друзям, що кинджал призначався пані Жоанні, а прут — віконтові Іверо.

— О, Боже!

— Так, принцесо. Дон Фернандо збирався вбити ґрафівну, а всю провину за це перекласти на вашого кузена Рікарда.

— Але як?

— Елементарно. Гадаю, що план був такий: спочатку дон Фернандо вбиває пані Жоанну і залишає в її тілі кинджал, що належить віконтові, а його самого щосили б’є прутком по голові — або в потилицю, або в скроню. Потім вимазує кров’ю який-небудь предмет у спальні — кут стола, поруччя крісла, одвірок дверей, чи ще щось на зразок цього, — і спокійнісінько йде геть, прихопивши з собою прут. А вранці, виявивши в спальні ґрафівни два тіла, всі подумали б, що це пан віконт убив пані Жоанну, але в останній момент вона відштовхнула його, чи, може, він сам втратив рівновагу — так чи інакше він впав, ударився об щось головою і також помер. Так би мовити, його спіткала кара Божа на місці злочину.

— Пречиста Діва Памплонська! — повторила Марґарита. — Але ж…

— Ви хочете сказати, що тоді виникло б законне питання: що спонукало Рікарда Іверо піти на вбивство пані Жоанни? Зловмисники передбачили і це. У тому пакеті, де буцімто… До речі, Сімоне. Пакет у тебе?

Сімон ствердно кивнув, видобув з-за вилоги камзола грубенький пакет і мовчки передав його Ернанові.

— Ось тут, — повідомив своїм слухачам Шатоф’єр, — по ідеї, мають бути боргові розписки віконта, викуплені ґрафом Біскайським у лихварів. Насправді ж цей пакет містить папери, покликані пояснити мотиви, що спонукали Рікарда Іверо до вбивства ґрафівни Жоанни. Подивимося тепер, яка багата фантазія в наших зловмисників. — З цими словами він витрусив вміст пакету собі на коліна. Раптом обличчя його видовжилося від безмежного подиву. — Побий мене грім! Це справді боргові розписки!

Фернандо також був украй приголомшений:

— Що?! Мої розписки!… Як же так?

Ернан пильно подивився на нього:

— Ага! Отже, ви не чекали їх побачити? Ну!

Фернандо промовчав. Погляд його зацьковано бігав по кімнаті.

— То це ваші розписки? — допитувався Шатоф’єр. — Це ви їх скупили? Не ґраф Біскайський?

— Що сталося, пане? — поцікавилася Марґарита. — Ви щось наплутали?

— Та ні. Мабуть, що ні. Мабуть, це сам дон Фернандо щось наплутав — взяв не той пакет чи… Ах, ти ж біс! — голосно вигукнув він і схопився на ноги. — Невже?… Перепрошую, пані. Філіпе, Сімоне, наглядайте за доном Фернандо. Ґастоне, за мною… Я сказав — за мною! Швидше!

Як очманілі, вони вибігли з кімнати, мало не збивши з ніг Бланку, що саме входила до покоїв. Вона провела їх здивованим поглядом, потім повернулася до Філіпа з Марґаритою.

— Що це з ними?

— Здається, — відповів Філіп, — вони побігли ловити твого… ґрафа Біскайського. Як я розумію, Александр підсунув Фернандо здоровенну свиню — вірніше, пакет з борговими розписками.

— Га?!

— Оце саме. — Філіп кинув швидкий погляд на кастільського принца. — Виявляється, це Фернандо викупив у лихварів всі векселі кузена Іверо.

— Так я й думала. В Александра не знайшлося б таких грошей, а до послуг Фернандо скарбниця ґрафства Уельви і всі скарби єзуїтів. — Бланка підійшла до наваррської принцеси і поклала руку їй на плече. — Мені дуже прикро, кузино. У мене просто немає слів…

Марґарита обхопила руками її талію і притислася до неї лицем. Плечі її затремтіли.

Бланка погладила її по голові.

— Я уявляю, як тобі боляче, люба. Загалом, Рікард був непогана людина, не те що мій брат Фернандо — його мерзенна витівка мене вкрай засмутила, проте не скажу, що я дуже здивована. Я завжди знала, що він покидьок.

— Атож, гарна в мене сестричка, — осміхнувся Фернандо, спідлоба дивлячись на неї. — Нічого сказати…

— От і не кажи нічого, раз сказати тобі нічого, — спокійно промовила Бланка, відсторонившись від Марґарити. Вона сіла у вільне крісло між Філіпом та Сімоном і продовжувала: — І дякуй Господові, Фернандо, що твоя доля залежить не від мене, а від Альфонсо. Так у тебе ще є шанс залишитися живим.

Філіп мимохіть пощулився.

— Ну як? — звернувся він до Бланки. — Ти щось вивідала у Жоанни?

— Так. Але про це трохи згодом, коли повернеться пан де Шатоф’єр. Я не хочу повторюватися, особливо, коли йдеться про дуже неприємні для всієї нашої сім’ї речі.

— А як Жоанна? — запитала Марґарита.

— У неї істерика. Та вона вже потроху заспокоюється.

— І ти залишила її саму?!

— Ні. З нею пан Гамільтон.

— Гамільтон? А він тут до чого?

Бланка зітхнула:

— Це буде ще один скандал, вірніше, скандальчик. Жоанна збирається за нього заміж.

— Отакої! — Марґарита ненадовго задумалася, а потім махнула рукою. — Ну, й нехай собі одружуються, мені це байдуже.

Філіп і Бланка здивовано перезирнулися.

„Щось трапилося“, — зрозуміли вони.

— І ти не заперечуватимеш? — запитала Бланка.