Читаем Професор Вільчур полностью

«Дорогий пане Яне! Оскільки мій від’їзд стався досить раптово, я не встигла попрощатися з вами особисто, про що прошу на мене не гніватись. Обставини склалися так, що мені довелося надовго покинути Варшаву, можливо, назавжди. Кажучи до побачення, хочу обтяжити вас своїм проханням. А саме: я не встигла подати заяву про своє звільнення в адміністрацію клініки. Додаю її у письмовій формі і разом із цим передаю отриману до кінця місяця зарплату, яку, прошу ласкаво, повернути в касу. Перед цією установою я хочу бути чистою, хоча мені й належить відпустка. Я переконана, професор Добранецький новину про моє звільнення сприйме зі щирим задоволенням. Мушу додати, що й для мене розлучення з клінікою, у такому стані, у якому вона є сьогодні, – велике полегшення. Надсилаю вам найкращі побажання. Я впевнена – вони справдяться, оскільки вони щирі і тому, що ви заслуговуєте на такі побажання. Я буду пам’ятати про вас. Якщо в моєму житті трапиться щось більш гідне уваги – можливо, я вам напишу. Привітання всім. Від мене передавайте окремий привіт пацієнтові з палати 116 і побажайте йому швидшого одужання. Гаряче тисну руку – Люція».

Кольський тричі прочитав листа, не розуміючи його змісту. Це впало на нього так несподівано, що вся його свідомість відмовлялася прийняти те, що сталося, як існуючу реальність.

Отямившись, він негайно подзвонив Люції, але її телефон не відповів. Він вибіг з клініки, вскочив у перше-ліпше таксі, яке зупинив, і поїхав на вулицю Польну. Двірник також не міг дати жодних пояснень. Пані доктор продала меблі, а сьогодні вранці з речами поїхала на вокзал. Коли він запитав у неї, куди має її виписати, то вона сказала, що їде подорожувати і сама ще не знає куди.

– Подорожувати? – перепитав Кольський.

– Ага, саме так і сказала.

– А на який вокзал вона поїхала?

– Я вже цього, паночку, не знаю.

– Дякую, – пробурмотів Кольський, кладучи йому в руку чайові.

Він усе ж повернувся з вулиці назад. Наздогнав двірника і запитав:

– О котрій виїхала пані доктор? Котра то могла бути година?

Двірник почухав голову.

– Ну, напевно, ще не було шостої.

– Так рано… – недоречно зауважив Кольський. – Чи можете ви сказати мені, чи… вона поїхала сама, чи хтось її супроводжував?

Двірник заперечно похитав головою.

– Ні, ніхто, прошу пана.

Просто з Польної Кольської поїхав на вокзал і перевірив, що між шостою і сьомою годиною поїзди від’їжджали майже в усіх напрямках і неможливо було визначити, який з них – потяг Люції. Він пообіцяв собі ще детальніше вивчити розклад руху поїздів, але зараз мусив повернутися в клініку. По дорозі він ламав голову над цією гнітючою подією. Перше – мотиви – він спробував розмірковувати логічно – мотиви виїзду. Було зрозуміло, що вона покинула клініку. Вона не переносила Добранецького, вона не змогла пробачити йому та іншим справи Вільчура. Чому тоді вона покинула Варшаву? Адже у будь-який момент Кольський через свої зв’язки, через колег та друзів врешті-решт міг би знайти їй не гіршу посаду в іншому місці. То чому ж вона не сказала про це ані слова? Окрім того, не написала правди. Бо якщо вона встигла позбутися квартири та продати меблі, то могла б бодай попрощатися з ним по телефону. Все виглядало дуже загадково.

Кольський сумнівався, що тут в гру може бути замішаний інший мужчина. Люція не належала до тих жінок, які піддаються раптовим пристрастям, а крім того, вона була закохана у Вільчура. Тут не могла вплинути її родина, з якою вона не підтримувала жодних стосунків, чи дальші родичі, які оселились десь під Сандомиром чи поблизу Серадза[45].

Цілий день Кольський ходив і працював з похмурим обличчям. Перед вечором він підійшов до Добранецького і, вручаючи лист про звільнення Люції, сказав:

– Я не можу собі пояснити раптовий виїзд доктора Канської. Мабуть, сталося щось важливе. Чи знає професор щось про це?

Добранецький уважно прочитав заяву Люції і знизав плечима.

– Я нічого не знаю і навіть дивуюся, що доктор Канська таким чином розстається з клінікою. Звичайно, якщо ваша ласка, поверніть їй ці гроші. Ви також можете написати, що я висловив своє здивування.

– Я не зможу написати, пане професоре, бо вона не залишила мені своєї адреси. Мені це дуже турбує, бо припускаю, що трапилося щось погане. Раптово вона ліквідувала своє помешкання і поїхала у невідомому напрямку. Я зателефонував усім її знайомим, і ніхто мені нічого не сказав.

Добранецький подивився на нього з іронічною посмішкою.

– І пан професор Вільчур теж не надав вам ніякої інформації?

Кольський широко розплющив очі.

– Я не звертався до професора Вільчура. Звідки ж він може щось знати?

Добранецький засміявся:

– Ви ще дуже недосвідчений, мій дорогий пане-колего. Якби я знав, що слово «наївний» вас не образить, я б його вжив.

– Зовсім нічого не розумію, пане професоре…

– Ага, це зовсім не так складно, – між іншим кинув Добранецький. – Як правило, найбільш обізнаною людиною про вчинки жінки є її коханець.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза
Большое собрание сочинений в одном томе
Большое собрание сочинений в одном томе

Добро пожаловать в мир Г.Ф. Лавкрафта! В нём вы окунётесь в атмосферу беспредельного ужаса перед неведомыми силами и почувствуете трепет прикосновения к сверхъестественному.Имя Говарда Филлипса Лавкрафта прогремело на весь мир, как эталон литературы ужаса. Фигура писателя окружена покровом домыслов, мифов и загадок. И действительно, чтобы создать свою вселенную, свой мир, разительно отличающийся от реального, надо было обладать неукротимой фантазией и смелостью безумца. При чтении его творений не покидает ощущение, что Зазеркалье совсем рядом, стоит только сделать один шаг, и ты очутишься в неведомом и жутком мире…Лавкрафт смешал обыденную действительность и вселенский кошмар, показал столкновение простого человека с непостижимыми, а порой и смертельно опасными созданиями. Дагон, Ктулху, Йог-Сотот и многие другие темные божества, придуманные им в 1920-е годы, приобрели впоследствии такую популярность, что сотни творцов фантастики, включая Нила Геймана и Стивена Кинга, до сих пор продолжают расширять его мифологию. Из последнего в 2022 году вышел сериал «Кабинет редкостей Гильермо дель Торо», где два эпизода основаны на рассказах Лавкрафта.В сборник вошли как самые известные рассказы писателя, так и многие давно не переиздававшиеся рассказы.

Говард Лавкрафт

Зарубежная классическая проза