Протистояння. Том 1

— Е-е, двадцятий, чути добре. Прийом.

— Е-е, шістнадцятий, у нас тут група дітлахів на алеї, рухається до нас. Мабуть, душ сімдесят, і… е-е, шістнадцятий, поправочка — у наш бік рухається ще одна група… Господи, з вигляду в ній людей двісті, а то й більше. Прийом.

— Підрозділе двадцять, це база. Як чути? Прийом.

— Базо, чутність відмінна. Прийом.

— Відправляю до вас Чамма й Голлідея. Заблокуйте дорогу автівкою. Жодних інших дій. Як попруть на вас — розсуньте ноги й насолоджуйтесь. Опору не чинити, як чути? Прийом.

— Опір не чинити — прийнято, базо. На східному кінці алеї солдати — базо, що вони там роблять? Прийом.

— Які ще солдати? Прийом.

— Базо, саме про це я й питаю. Вони…

— Базо, це Дадлі Чамм. От лайно, говорить дванадцятий. Пардон, базо. По Берровз-драйв рухається ватага дітлахів. Десь півтори сотні. Прямують до алеї. Щось співають, чи скандують, чи як там. Але, Господи Ісусе, начальнику, ми також бачимо солдатів. Здається, вони в протигазах. Е-е, вони вишикувалися стрілецькою шеренгою. Принаймні схоже на те. Прийом.

— База підрозділу дванадцять. Їдьте в кінець алеї до двадцятого. Ті ж інструкції. Опору не чинити. Прийом.

— Зрозумів, базо. Погнав. Прийом.

— Базо, це сімнадцятий. Говорить Голлідей. Базо, чуєте мене? Прийом.

— Чуємо, сімнадцятий. Прийом.

— Їду за Чаммом. Із заходу йдуть іще дві сотні малят, рухаються на схід, до алеї. Несуть транспаранти, як у шістдесятих. На одному написано «СОЛДАТИ, КИДАЙТЕ ЗБРОЮ». Ще на одному «ПРАВДУ, ВСЮ ПРАВДУ, НІЧОГО, КРІМ ПРАВДИ». Вони…

— Сімнадцятий, срав я на ті написи. Катай за Чаммом і Пітерсом, заблокуйте їх. Судячи з ваших слів, вони йдуть на торнадо. Прийом.

— Зрозумів. Відбій.

— Річард Бьорлі, шеф охорони кампусу, звертаюся до голови військового угруповання, дислокованого в східній частині студмістечка. Повторюю: говорить Бьорлі, шеф охорони кампусу. Я знаю, що ви слухаєте наші переговори, тож, будь ласка, давайте без хуйні — відповідайте. Прийом.

— Говорить полковник Альберт Філіпс, армія США. Слухаємо вас, шефе Бьорлі. Прийом.

— Базо, це шістнадцятий. Дітлахи збираються біля військового меморіалу. Здається, вони розвертаються до солдатів. У мене паршиве передчуття. Прийом.

— Полковнику Філіпс, говорить Бьорлі. Будь ласка, поясніть ваші наміри. Прийом.

— У мене наказ не дозволити присутнім у кампусі вийти за його межі. Мій єдиний намір — виконати наказ. Якщо ці люди просто вийшли на демонстрацію, вони в безпеці. Та якщо вони спробують порушити карантин — жодних гарантій. Прийом.

— Ви ж не хочете сказати, що…

— Шефе Бьорлі, ви чули, що я сказав. Відбій.

— Філіпс! Філіпс! Відповідай, трясця твоїй матері! Там не комуняцькі партизани! Це ж лише підлітки! Американські підлітки! Неозброєні! Вони…

— Базо, говорить підрозділ тринадцять. Е-е, начальнику, дітлахи рушили на солдатів. Розмахують транспарантами. Співають пісню. Одну з тих, що співала ота пизда Баез[129]. Оп. Блядь, здається, деякі студенти почали кидати каміння. Вони… Господи! О Господи Ісусе! Так не можна!

— База тринадцятому! Що там коїться? Що відбувається?

— Діку, це Чамм. Зараз я тобі розкажу. Це бійня. Краще б я осліп. Гандони! Вони… ох, вони косять дітей. Здається, кулеметами. Або я щось проґавив, або їх навіть не попередили. Дітлахи, які й досі на ногах… ох, вони розбігаються… хто куди. О Боже! Щойно на моїх очах розполовинило дівчинку! Кров… мабуть, там дітей сімдесят, лежать на траві. Вони…

— Чамм! Прийом! Дванадцятий, прийом!

— Базо, говорить сімнадцятий. Як чутно? Прийом.

— Тебе, блядь, чую, де в біса Чамм? Прийом, блядь!

— Чамм та… здається, Голлідей… повиходили з машин, щоб краще бачити. Ми вертаємося, Діку. Схоже, солдати почали стріляти один в одного. Не знаю, хто бере гору, та мені начхати. Хто б не переміг, далі можуть і на нас кинутися. Коли повернуться ті, хто ще може повернутися, пропоную всім засісти в підвалі й почекати, доки в них скінчаться набої. Прийом.

— Чорт забирай…

— Стрільба по мішенях триває, Діку. Я не жартую. Відбій.

Протягом більшої частини хронометражу наведеної вище розмови можна почути тихе потріскування, схоже на звук, з яким лускають на вогні каштани. Крім цього, уважний слухач вловить ледь чутні крики… а під кінець, в останні сорок секунд, можна розрізнити важке, схоже на кашель гупання мінометних снарядів.

———

Нижче наведено запис розмови на спеціальній високочастотній радіохвилі в південній Каліфорнії з 19:17 до 19:20 за північноамериканським тихоокеанським часом.

— Мессінґілл, зона 10. Чуєте мене, базо «Синь»? Повідомлення з кодом «Енні Оуклі»[130], нагальність плюс десять. Відповідайте, якщо чуєте. Прийом.

— Девіде, це Лен. Гадаю, можна обійтися без жаргону. Ніхто нас не слухає.

— Лене, усе вийшло з-під контролю. Геть усе. Лос-Анджелес полетів під три чорти. І місто, і околиці. Усі мої люди або хворі, або в самоволці, або ж займаються мародерством разом із цивільними. Я в горішній кімнаті головного офісу «Банку Америки». Сюди намагаються вдертися понад шістсот людей — хочуть мене схопити. Більшість із них — солдати регулярної армії.

— Усе розпадається. Осердя не витримує.