Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри (2023)

- Мій напарник був справжнім лиходієм. Він захоплювався темними мистецтвами. Точніше не так. Він не просто захоплювався. Він був справжнім майстром у всьому цьому!

Фредерікс підняв камеру, розмахуючи нею над головою, а потім опустив.

- Мій напарник наклав прокляття на камеру. Якщо він не зміг отримати з неї вигоду, він хотів переконатися, що і я ніколи не зможу. І тому він наклав на неї прокляття.

Він перевів погляд на Грега, схилившись над ним.

- Ти чув історії про те, як деякі примітивні народи бояться камери? Вони бояться камери, бо вірять, що якщо вона їх сфотографує, то вкраде їхню душу. -  Він поплескав фотоапарат. - Що ж, ця камера справді губить душі!

Дивлячись на камеру, Грег здригнувся.

Камера вкрала Шері. Чи вкрала б вона всі їхні душі?

- Через цю камеру гинули люди, - сказав доктор Фредерікс, повільно зітхнувши. - Люди, близькі мені. Так я дізнався про прокляття. Дізнався про зло камери. А потім я дізнався дещо не менш страшне… Цю камеру не можна знищити.

Він кашлянув, шумно прочистив горло і знову почав ходити перед ними.

- І тоді я поклявся тримати камеру в таємниці. Тримати її якомога далі від людей, щоб вона не могла робити зло. Я втратив роботу. Свою сім'ю. Я втратив усе через неї. Але я рішуче налаштований тримати камеру там, де вона не зможе завдати шкоди!

Він перестав ходити, повернувшись до них спиною. Він стояв мовчки, згорбивши плечі, занурений у роздуми.

Грег швидко піднявся на ноги й жестом показав Шері зробити те саме.

- Що ж... гадаю, добре, що ми її повернули, - нерішуче промовив він. - Вибачте, що ми спричинили стільки клопоту.

- Так, нам дуже шкода, - щиро повторила Шері. - Гадаю, вона знову в правильних руках.

- До побачення, - сказав Грег, рушаючи до сходів. - Вже пізно, і ми...

- Ні! - закричав доктор Фредерікс, налякавши їх обох. Він швидко рушив, щоб перегородити шлях.

- Боюся, ви не можете піти. Ви занадто багато знаєте.

Тридцята глава

- Я не можу дозволити вам піти звідси, - сказав доктор Фредерікс. Його обличчя мерехтіло в блакитному спалаху блискавки. Він схрестив свої кістляві руки перед чорним балахоном.

- Але ми нікому не скажемо, - сказав Грег, його голос підвищувався, поки слова не перетворилися на благання. – Справді!

- Ваш секрет залишиться з нами, - наполягала Шері, дивлячись на Грега переляканими очима.

Доктор Фредерікс грізно подивився на них, але нічого не відповів.

- Ви можете нам довіряти, - сказав Грег, його голос тремтів. Він кинув переляканий погляд на Шері.

- Крім того, - сказала Шері, - навіть якщо ми комусь розповімо, хто нам повірить?

- Досить балачок, - огризнувся доктор Фредерікс. - Це нічим вам не допоможе. Я працював надто довго і надто наполегливо, щоб тримати камеру в таємниці.

Порив вітру вдарив у вікна, здійнявши низьке завивання. Вітер приніс барабанний дріб дощу. Небо крізь вікна підвалу було чорним, як ніч.

- Ви не можете тримати нас тут вічно! - закричала Шері, не маючи сил прибрати наростаючий жах з голосу.

Дощ бив у вікна. Безперервна злива.

Доктор Фредерікс випростався. Здавалося, він став вищим. Його крихітні очі втупилися в Шері.

- Мені дуже шкода, - промовив він, і в його голосі дійсно пролунав відголос жалю. - Мені дуже шкода. Але у мене немає вибору!

Він зробив ще один крок до них.

Грег і Шері обмінялися переляканими поглядами. З того місця, де вони стояли, перед низьким фанерним столом у центрі підвалу, сходи здавалися за сотню миль звідси.

- Що ви збираєтеся робити? - Грег кричав, перекрикуючи удари грому.

- Будь ласка! - благала Шері. - Не треба!

Доктор Фредерікс рухався вперед з дивовижною швидкістю. Тримаючи камеру в одній руці, іншою він схопив Грега за плече.

- Ні! - закричав Грег. - Відпустіть!

- Відпусти його! - закричала Шері.

Вона раптом зрозуміла, що обидві руки доктора Фредерікса зайняті. Це може бути мій єдиний шанс.

Вона зробила глибокий вдих і кинулася вперед.

Очі доктора Фредерікса вирячилися, і він скрикнув від несподіванки, коли Шері схопила камеру обома руками і висмикнула її від нього. Він несамовито схопився за камеру, і Грег вирвався.

Перш ніж чоловік встиг зробити ще один крок, Шері піднесла камеру до очей і направила об'єктив на нього.

- Будь ласка, ні! Не натискайте кнопку! - закричав старий.

Він нахилився вперед, з дикими очима, і схопив камеру обома руками. Грег з жахом дивився, як Шері і доктор Фредерікс боролися, обидва тримаючись за камеру та намагаючись вирвати її в іншої.

СПАЛАХ!

Яскравий спалах світла налякав їх усіх.

Шері схопила камеру.

- Тікай! - закричала вона.

Тридцять перша глава

Підвал перетворився на мерехтіння сірих і чорних плям, коли Грег кинувся до сходів. Вони з Шері бігли пліч-о-пліч, спотикаючись через коробки з-під їжі, перестрибуючи через бляшанки та порожні пляшки. Дощ гримів у вікна. Вітер завивав, штовхаючи скло.

Вони чули позаду себе несамовиті крики доктора Фредерікса.

- Наше фото чи його? - запитала Шері.

- Я не знаю. Просто поквапся! - закричав Грег.

Старий завив, як поранений звір, його крики змагалися з дощем і вітром, що стукав у вікна.